Інтерв’ю зі срібним призером Чемпіонату Світу та Європи з кікбоксингу, майстром спорту міжнародного класу, членом збірної команди України серед професіоналів,
випускником нашої школи,
бориславчанином Олегом Павляком
4-6 червня у місті Київ, як багато вже хто знає, я брав участь у Чемпіонаті України з кікбоксингу К-1 серед професіоналів у вазі 70,2 кг.
Зібралось 8 кращих бійців України у цій вазі. Моя сторона сітки була досить не проста, в одній стороні сітки було 3 майстра спорту міжнародного класу, включаючи мене.
У першому бої жереб звів мене з чемпіоном світу з кікбокисингу Юрієм Консевичом, перемога над яким була солодша удвічі, адже я взяв реванш за турнір у Львові 3-х річної давності.
Другий бій я провів проти срібного призера Чемпіонату Світу з кікбокисингу Ярославом Волошиним, де ми зробили дуже красивий і технічний бій.
Була реальна війна на рингу. У цій війні я переміг і вийшов у фінал.
Два поєдинки по профам у перший день. Це були не поєдинки, а війни, як в фізичному, так і психологічному плані, дуже виснажили.
А найгірше – це мої ноги, які я просто не уберіг за два поєдинки. Вердикт лікарів – знятися з фіналу, бо це до добра не доведе, так як у мене сильні гематоми на голіностопах. Я майже не міг ходити нормально.
АЛЕ ХТО Я ПІСЛЯ ТОГО БУВ БИ, ЯКЩО БИ Я ПРОСТО НЕ ВИЙШОВ НА ПОЄДИНОК?
ЯК БИ Я ДИВИВСЯ ЛЮДЯМ У ВіЧІ, ЯКІ МЕНЕ ПІДТРИМУВАЛИ, ЯКІ ВІРИЛИ В МЕНЕ?
ТА Й МЕНТАЛІТЕТ МІЙ МЕНІ НЕ ДОЗВОЛИВ БИ НЕ ВИЙТИ НА ПОЄДИНОК, ТОМУ ЩО Я ЗАВЖДИ ІДУ ДО САМОГО КІНЦЯ.
Я ЇХАВ, ЯК ЗАВЖДИ, ТІЛЬКИ ПЕРЕМАГАТИ, ТОМУ Я ІДУ ДО КІНЦЯ!!!
Вийшовши у фінал, я відчував на рингу, що швидкість не та, ноги не слухаються. І наносити багато ударів ногами я не міг, адже просто скалічив би їх.
У результаті з рахунком 2:1 я поступився у фіналі. Можу для себе з впевненістю сказати, що реванш з легкістю заберу, так як суперник для мене простіший ніж попередні, але це вже згодом.
Зараз я насолоджуюсь моментом – я виборов місце
у збірній команді України.
За це все я хочу подякувати Богу та всім своїм рідним, близьким людям, які мене підтримували, писали смс, телефонували (вас цього разу було дуже багато, як ніколи).
Ще окремо хочу подякувати своєму братові, з яким ми ідемо пліч-о-пліч у цьому нелегкому виді спорту. Стараємось бути у ньому опорою один для одного, адже ми PAVLIAKCITY.
Також особиста подяка організаторам за прекрасний турнір, а особливо Ахмеду Магомедовичу Ахмедову.
Олег Павляк – гордість нашої країни.
