Літературні надбання учнів ЗОШ №3, Малої академії наук м. Борислава

Літературні надбання учнів ЗОШ №3,

Малої академії наук м. Борислава

Коротка довідка про юних літераторів

  • Бабій Владислав. Учень 10 класу. Цілеспрямований, цікавиться художньою літературою, відвідує гурток виразного читання “Слово”. В майбутньому мріє допомагати людям у вирішенні життєво важливих питань.
  • Радецька Евеліна. Учениця 5 класу. Старанна. Знання, здобуті в школі, вплітає у свою літературну творчість.  Відвідує різні гуртки, серед них – літературний гурток Бориславського міського наукового товариства учнів.
  • Костецька Христина. Учениця 5 класу. Допитлива. Займається в різних гуртках, а також в  літературному  гуртку Бориславського міського наукового товариства учнів. Намагається глибше поринути в літературну творчість, щоб краще пізнати світ.
  • Луконін Владислав. Закінчив нашу школу у 2017 році. Літературно-творча особистість. Його світлі душевні якості знайшли відгомін у поезіях. Відвідував шкільний драматичний гурток. Має хист до образотворчого мистецтва.
  • Пічко Вероніка. У 2011 році закінчила нашу школу. Скромна, чуттєва особистість. Брала участь у драматичному гуртку школи. Найяскравіша роль – полум’яна постать Лесі Українки. Зв’язок з мистецтвом слова переріс у написання поезій.
  • Кошик Анна. Закінчила нашу школу у 2011 році. Спостережлива, романтична. Ці риси вдачі допомогли їй всебічно вникнути в життєвий простір. Таким чином народилися поезії. Аня брала участь у шкільному драматичному гуртку. Запам’яталася глядачам “однією з Муз Івана Франка”. Зараз проживає далеко за межами України. Закінчила Національний університет “Львівська політехніка”.
  • Онищенко Рената-Діана. Закінчила нашу школу у 2018 році. Призерка багатьох мовно-літературних конкурсів. Обрала професію політолога. Має творчо-літературні здібності.
  • Барщик Марія. Закінчила нашу школу у 2019 році. Завжди тиха та врівноважена, але з вулканом життєвих вражень та емоцій, які інколи розквітають на папері у вигляді чудових життєвих історій, що вчать нас любити життя!
  • Кісіль Цвітана. Закінчила нашу школу у 2018 році. Особистість із багатьма можливостями:  спортивна, творча, оригінальна в усьому. Намагається все пізнати й збагнути.
  • Мальгівська Наталія. Закінчила нашу школу у 2011 році. Щорічна учасниця мовно-літературних конкурсів. З 2006 року призерка конкурсів “Весняний легіт”, які щорічно організовує Львівська обласна Мала академія наук. Оповідання Наталі наскрізь пройняті добром. Обрала професію вчителя іноземних мов. Працює за кордоном.

 

Любов до рідної землі

У всі віки народ страждав від болю і зневіри,

Бо на руках були кайдани імперій злих,

Та з мороку-пітьми до боротьби скликали дочок і синів відважні лицарі –

Й прокинувся віками гноблений народу дух!

 

Хоч ллється кров на перехрестях і шляхах земних,

Відвагою й хоробрістю наповнює серця героїв,

Та не зійдуть з дороги боротьби,

Щоб повернути волі небокрай.

 

Шлях України нелегкий оспівано у думах і піснях:

Любов’ю пройнялись серця нащадків воїнів відважних –

І землю рідну, й мову материнську зберегли,

Що українською наречено її з давніх-давен.

 

Ця мова і Шевченка, і Франка, і Українки сила, міць, відвага,

Що не дозволять нам зійти з дороги боротьби за ідеали духу України,

Який веде до вищої мети –

Створити власний ирій на Землі!

 

Мов шалений шторм, у твоїй душі горить вогонь,

І узи предків, нетлінні та міцні, нагадують про будні героїчні.

Вони неначе сторож всіх наших бажань: добра і щастя, мудрості і сил,–

Щоб зберегти й нащадкам передати любов до рідної землі!

                                                                   Бабій Владислав


Сонечко

Встану вранці, вмию я личко,

Вийду на вулицю й погляну на сонечко.

Сонце гарненьке, світле й яскраве,

Як моя мама, ніжне й ласкаве.

Любить матуся мене й Максима,

Тата, Вікусю – й від цього щаслива.

Сонечко ніжне, тепле, рідненьке,

На Землі одне таке, як моя ненька.

                                               Радецька Евеліна

 

Я люблю природу

Жива природа – світу володар,

Вона для мене завжди лідер,

Природу дуже я люблю –

Без неї й дня не проживу!

Живі створіння – радість усім нам,

Ми завжди будем вдячні цим дарам,

За сонце й небо – Божу благодать –

Джерело душі відкрите для добродіянь!

                                                          Радецька Евеліна

 

Зима

Закружляла зима-чарівниця:

Сніжинки лапаті завели танки,

І вітер гуде залюбки –

Ось така вона красуня білолиця!

 

Не чути співу річки-синьої стрічки,

Не чути й трелей солов’я,

Пісня якого весело в барвистому вінку кружля –

Ось така вона мандрівка зими-чарівнички.

 

Мороз лютує й стука у вікно:

«Бережіться сторожа зими,

Щоб ви щасливо проживали до весни!

Збережіть здоров’я й силу всім вітрам на зло!»

                                                              Костецька Христина


 

Дитинство

Найкраща пора дитинства, на мою думку, від одного до шести років, бо я тільки-но почала пізнавати цей дивовижний світ.

Я любила, коли татусь гойдав мене маленьку в колисці.

Я любила, зіп’явшись на ніжки, з матусею вареники ліпити, схожі на кораблик і квітку.

Я любила летіти з татком на каруселі, як реактивний літак, навпростець до зірок безкрайніх.

Я любила з мамою картини малювати, бо вони були віддзеркаленням мого барвистого життя й маминої доброти.

Я любила плавати з татом у водоймах. Мені здавалося, що ми – два кораблі на могутніх хвилях.

Я любила вдягати мамине пальто, красуватися в мамусиних капелюхах, а потім весело сміятися.

Я любила й люблю, пам’ятала й пам’ятатиму чудову й безтурботну пору мого життя. Воно продовжується й дивує мене своїми принадами. Нехай таланить мені в ньому, як в солодких обіймах моїх батьків. Хай щастить мені та всім, кого люблю.

                                                             Костецька Христина


 Люблю

Люблю прекрасний спів пташиний,

І тишу я прекрасную люблю.

Люблю сади квітучі,

І гіллячко сухе люблю.

Люблю дивитися на сонце,

І місяць я люблю.

Люблю я море буйне,

І озеро тихеньке я люблю.

Люблю дивитися на тебе,

І в снах без тебе бути я люблю.

Люблю я жити лиш для себе,

І людям я допомагать люблю.

Люблю життя з його принадами і болем,

І більш, мабуть, ніщо так не люблю!

                           Луконін Владислав


 

Ірина

Я б так хотів дивитися на тебе вічно,

Бо твої очі – це глибокі океани ночі,

А твої брови – наче ніжні хмари у діброві…

Я б так хотів дивитися на тебе вічно.

 

Краса твоя – немов весняний сад,

Твої прекрасні і тендітні ручки – немов корали в океані дня,

А обличчя, молоде і гоже, – немов конвалії у пору весняну…

Краса твоя – немов весняний сад.

 

Твоя любов веде мене дорогою добра,

Твоя надія не дає пропасти в круговерті дня,

А віра звеселя у час сумний…

Твоя любов веде мене дорогою добра.

 

Я дякую тобі за все, Ірино.

Твоя надія не дасть упасти на коліна,

А душа твоя зігріє, наче щастя і добра лавина…

Я дякую тобі за все, Ірино.

                                    Луконін Владислав


 

Життя – це штука!

Життя коротке й тихоплинне,

Воно – немов ріка гірська:

То рветься в почуттях нестримних,

То тихо й радісно мина.

Комусь життя – велика мука,

Комусь – яскраве відчуття.

Але життя – цікава штука:

Що день – то нові відкриття.

                Пічко Вероніка

 

Морський прибій

Морський прибій… і звуки чайок

Полонять душу та думки,

І ти вже знаєш, що потрібно

В цьому житті, у цей же час…

Нехай це буде і недовго,

Нехай це буде в одну мить,

Але морський прибій і сонце

Не забуваються навік!

                Пічко Вероніка


 ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕ

Життя прекрасне та багатогранне,

А в нас останній рік шкільний настав,

Безтурботні дні дитинства промайнули,

Бо час крокує, не чека.

І кожен з нас вже мріє про майбутнє…

Невдовзі ми ввійдемо в новий світ –

У ньому зіткнемося з незбагненним,

З коханням першим, щастям та слізьми.

Та головне – бути собою,

Не забувати друзів і близьких,

І що б там не було – іти вперед,

Боротись за удачу кожний день.

                      Кошик Анна


ВОНА

Вона не відкриє своє серце,

Вона не хоче знов страждань.

Вона не може довіритись іншому,

Тому що не вірить більше в любов.

 

Вона любила його безмежно,

Але кохання не виявилося взаємним –

Її душа боліла, а серце плакало,

Вона не може допустити таке знов.

 

Вона мов уявила, що принцеса,

До якої прийде принц.

Вона живе уявним світом,

З яким не хоче попрощатись.

 

Вона не розуміє, що це не казка,

А життя, складне та одночасно кольорове,

Життя, в якому не буває все так добре,

А бувають і важкі часи.

 

Вона, можливо, з часом зрозуміє,

Та не схитнеться в цьому житті.

Вона знову розквітне на очах,

І доля усміхнеться їй.

                       Кошик Анна


РОЗМОВА ЗІ СНІЖИНКОЮ

Була холодна зима. Анастасія поверталася зі школи. Раптом на її долоньку впала Сніжинка. Вона ніби хотіла промовити до Насті: “Якби ти знала, як я сумую, адже втратила друзів, як мені недобре без них!” Дівчинка запитала: “Чому ти зараз без своїх друзів? Де вони?” Сніжинка ніби заплакала, а через деякий час відповіла: “Колись ми всі прилетіли до лісу з могутньої хмари і потрапили на ­велику галявину. Коли почалася віхола, розлетілись у різні сторони. Ось так я розгубила всіх своїх друзів, а де вони зараз – не знаю”.

Настя засумувала. Сніжинка сказала: “Не сумуй”,– і зникла. Дівчинка ще довго пам’ятала свою зимову пригоду й сподівалася, що все буде добре: Сніжинка знайде своїх друзів.

Наступної зими Настя гуляла з мамою в парку. Вона уважно стежила за усім, що відбувалося навкруги. Їй було цікаво, чи не з’явиться її знайома Сніжинка разом зі своїми друзями. Коли Анастасія вже не сподівалася, що побачить подружку, Сніжинка знову впала на її долоню та промовила: “Все добре! Я знайшла своїх друзів. Тепер ми знову разом!” Дівчинці полегшало на душі. Вона раділа, що все гаразд. І розповіла мамі пригоду, яка з нею трапилася.

                                                           Онищенко Рената-Діана


БУДЬМО ДРУЗЯМИ!

На уроці хімії під час контрольної Іван подумав: “Формули я не вивчив – треба якось “викручуватись”. Ззаду сиділа Ольга. Вона – відмінниця. Хлопчик одразу написав їй записку: “Олю, будь моєю подружкою”. Прочитавши її, дівчинка не звернула особливої уваги на зміст повідомлення.

Після цього випадку Іван почав задумуватися: “3 ким ще я можу бути в дружбі?” І написав записку Аліні, в якої були чудові знання з хімії. Але вона теж не відреагувала на пропозицію.

“Що робити? Треба згадувати формули”, – подумав Іван. Дещо все-таки вдалося розв’язати.

Коли пролунав дзвінок, дівчата підійшли до Івана й сказали: “Ми згідні, будьмо друзями”. Хлопець відповів: “Тепер ви мені не потрібні. Краще я приятелюватиму з Катрусею. Вона сидить біля мене за партою і має відмінні знання з біології, а саме завтра в нас контрольна”.

Покинувши Ольгу та Аліну, Іван побіг пропонувати Катерині свою “вірну” дружбу.

                                                                    Онищенко Рената-Діана


СОБАКА Й ВОВЧИЦЯ

В одного господаря були дві собаки. Доросла – Джесіка та її донечка Джулія. Одного разу вони пішли на полювання. Блукали довго, але повернулися додому без здобичі. Маленька Джуля забарилась і не відчула, як заблукала. Вона залишилася сама і незабаром заснула біля пенька.

Її розбудив шурхіт, і коли собачка розплющила очі, то побачила перед собою велику сіру вовчицю. Джуля злякалася, але коли глянула в очі лісової мешканки й не побачила в них люті – заспокоїлася. Сіроманка підійшла до неї і своєю мордою підвела цуценя на ноги. Незабаром вони разом чимчикували стежкою, що вела до Джулиного дому. Назустріч їм вибігла мама – Джесіка, весело вертячи хвостом. Вовчиця ж повернула в лісові хащі. Це бачили місцеві жителі.

Така пригода здається дивною, але інколи вовки «виявляють милосердя» як до свійських тварин, так і до людей, що потрапили в скрутну ситуацію.

                                                                Марія Барщик

Моя голубка

Це було в грудні. Я поверталася зі школи і побачила, що біля мого будинку лежить голубка. У неї була поранена ніжка, підбите крило і не було хвостика.

Я взяла птаху додому, годувала її. Вона трішки боялася, але через три дні зовсім до мене звикла. Я також полюбила голубку, назвала її Гулькою, тому що вона на мене гулькотала.

У лютому потепліло. Я винесла свою Гульку на вулицю і випустила її. Пташина не хотіла летіти, але все ж наважилася. Наступного дня моя голубка прилетіла до мене і сіла на вікно. Потім вона привела ще чотирьох голубів. Я кожного дня годувала їх. Сподіваюся, що Гулька має голуб’яток, що вони виростуть і будуть такими ж красивими, як мама-голубка.

                                                                         Марія Барщик

 Квіти для мами

Одного разу хлопчик у День народження мами вирішив подарувати їй букет. Андрійко (так звали хлопця) пішов, щоб нарвати квітів, як тільки перестав іти дощ. Вони були скрізь: росли на галявині, за ялиновим лісом, за струмком у березовому гаю.

Проходячи по колоді через струмок, Андрій побачив у воді ще одного хлопчика. Це, звичайно, було Андрійкове відображення, але йому здалося, що це якийсь чужий хлопчина.

  • Ти хто? – спитав Андрій.
  • Ти хто? – почув у відповідь. ,
  • Я – Андрійко!
  • Я – Андрійко! – прогукало знову.
  • Ти чого посміхаєшся? – з образою запитав Андрій у незнайомця.
  • Ти чого посміхаєшся?
  • Зараз я тебе провчу! – крикнув Андрійко і замахнувся палицею у своє ж відображення. Але не втримався, втратив рівновагу – і впав у воду. Він дуже засмутився, коли вийшов зі струмка увесь мокрий.

Сумний, знову побіг на велику галявину з яскравими квітами… Букет видався на славу! У ньому були ромашки, дзвоники, волошки, буськів вогонь.

Повернувшись, привітав маму з чудовим Днем у її житті. Розповів також пригоду, яка з ним трапилася.

Не сумуй, – попросила мати, – це було твоє відображення. На нього не можна ображатися. Розмахувати палицею і кидати її також не слід. Піди до струмка і посміхнись йому, привітай, у відповідь почуєш теж слова привітання.

Андрійко послухав материної поради… Відбулася чудова зустріч, адже усмішка і добре слово руйнують усі життєві негаразди!

Промайнули роки… Хлопець подорослішав. Зараз про свою пригоду згадує з усмішкою: зрозумів, що в дитинстві розмовляв зі своїм відображенням у струмку та відлунням, яке, наче навмисно, його переслідувало…

Проте ніщо в житті не відбувається без потреби. Андрій зрозумів, що усмішка і ласкаве слово ламають, здебільшого, усі перешкоди.

                                                                    Кісіль Цвітана

Казка осіннього парку

Люблю осінь. Правду кажучи, я й сама не знаю, за що? Можливо тому, що срібний дзвоник кличе за парти першого вересня школярів. Першокласники йдуть із новими портфеликами до школи…

Осінь чарує мене своїми барвами. Я навіть потоваришувала з нею. Незабутні цікаві дні, коли ми, дітвора, з татом і мамою йдемо в осінній парк. Куди не глянь – сотні, тисячі різнокольорових листочків. Ми їх збираємо. Вдома я роблю з них чудові троянди і створюю неповторний букет. Тоді наша квартира довго пахне, як осінній парк.

Казка Осені не має кінця: її можна розповідати довго-довго. Приємно, що в Царстві осіннього парку я – героїня казки. Скажу по секрету, наш парк має свої таємниці! Часто бігають і стрибають руденькі білочки. Глянуть, візьмуть горішки – і шмигнуть на дерево. Тільки їх ми й бачили … А як вони відлякують горобців від гостинців, які приносять люди! До речі, білочки вміють розмовляти. І нічого дивного!

Беру олівці – і малюю. Картина осіння. Мерехтить дощ. У калюжах плаче кленове листя. Відлітають у вирій пташки. Прощається з нами осінній парк. Ой, щось шарудить – їжачок. Він готується до зими, як руденькі білочки.

Осінь швидко минає. Перші сніжинки, які пролітають над парком, сповіщають: зима не за горами, бо розмахує засніженими гілками дерев, немов руками.

                                                                        Кісіль Цвітана

Царство краси

 За далекими морями, казковими загадковими островами, густими непрохідними лісами, а може, близькими і серцю милими лугами та дібровами розквітло Царство Краси. Жили в ньому три прекрасні феї: Гармонія, Любов та Насолода. Піддані цього диво-Царства перебували у чарівному полоні цих трьох фей-сестер. Мали люди такі риси вдачі: доброзичливість, ввічливість, щедрість, гостинність, милосердя та добродіяння.

Одного разу в цю Велич Краси потрапила дівчина Ольга. А відбулося все ось так. Був день, яскраво світило сонце, дівчина сиділа у квітнику на лавочці та мріяла про любов, добро, красу, мир… Коли заплющила очі, сталося диво: миттєво опинилася в прекрасному місці. Там усе буяло, цвіло, переливалося різними барвами, співало і щебетало, дихало приємними ароматами…

Першим, кого побачила, був хлопець, що поспішав їй назустріч. Як з’ясувалося, він мріяв про неї. І ось молоді люди зустрілися. Йшли довго-довго стежкою, що пролягла густим, зеленим, молодим лісом. Доріжка вивела їх у поле, де гнулися від подиху теплого літнього вітру диво-трави. У цій розкоші, створеній природою, бавилися діти. Вони плели віночки, спостерігали за життям польових мешканців, заводили таночки.., і все це відбувалося тихо, мирно, без зайвого галасу, ніхто нікого не ображав, а, навпаки, вчив любити світ природи.

Промандрувавши полем, хлопець з дівчиною прийшли до селища, яке нагадувало і село, і місто. Гарненькі хати, відгороджені одна від одної живоплотом, тротуари чисті та охайні, на городах рясніють гарбузи, дині та багато інших овочів, які манять до себе різнобарв’ям та ароматом. «Тут живуть дуже привітні люди, – пояснив Віталій (так звали хлопця, що супроводжував Ольгу), – вони допомагають одне одному скрізь і в усьому, діляться знаннями щодо вирощування ягід та всього овочевого розмаїття». Раптом із однієї хати вийшла жінка, вона несла в маленькому кошику дари природи, вирощені власноруч. Підійшла до Олі та Віталика й подарувала їм ці смачні дива, наповнені любов’ю. А ще господиня розповіла про те, що в їхній місцевості немає заздрісних, злих і лінивих людей, немає крадіїв, тому й урожай – на славу. Опікується усією цією ідилією фея Гармонія. Вона невидимо кружляє над лісом, полем, селищем і посилає флюїди злагоди, миру та добра.

Дорогою проїжджали автомобілі, автобуси й тролейбуси, не докучаючи людям ні вихлопними газами, ні курявою. Справжня ідилія.

Згодом хлопець із дівчиною помандрували далі. Вдалині вони побачили великий чудовий диво-замок. Коли підійшли ближче, то побачили розмаїття троянд, що росли навколо чудо-замку. Відчинилися могутні двері, і пара вже закоханих людей увійшла всередину. Зустріла їх там фея Любов. Вона сказала: «Ласкаво прошу Вас у Храм Любові. Усі, хто потрапляє сюди, не залишаються самотніми, створюють щасливі сім’ї і живуть довго в здоров’ї та добрі». Незабаром з’явилася ще одна фея – Насолода. Вона подарувала закоханим Вінок Щастя, сплетений із запашних квітів, що не в’януть ніколи.

Молоді люди невдовзі одружилися. У них народилися здорові, гарні діти. В сім’ї запанували любов та гармонія. Насолоду подружжя отримувало від власного палкого кохання, від долі, яка дала їм можливість виховувати діточок, робити добро людям, жити в добробуті та здоров’ї.

Та будь-яка казка врешті-решт закінчується. Прилинув вітер, дихнув своїм могутнім теплим крилом, і дівчина розплющила очі. Отже, це їй наснилося?! Та надворі буяла краса: все навкруги цвіло й пахло, адже червонобоким яблуком котилося літо. Ольга неодмінно знайде свого лицаря, і буде все наяву, як у казці, бо тільки до тих людей приходить щастя, хто палко вірить у нього.

                                                                                       Мальгівська Наталія

 

 Галина Шаран – вчитель ЗОШ І-ІІІ ст. № 3,

керівник мовно-літературного гуртка

Бориславського міського наукового товариства учнів.

 

2020 рік

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You may use these HTML tags and attributes:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>