У Львові пісню «Ще не вмерла Україна» вперше у хоровому опрацюванню виконали на концерті, присвяченому відкриттю українського театру в новозбудованому «Народному домі». Надруковано вперше текст цієї пісні з нотами у Львові в 1885 році у збірнику пісень під назвою «Кобзар».
Минали роки… Пісня розправляла крила – спочатку над Дністром, а потім над Дніпром. Вона стала справжнім українським Славнем, а тепер у незалежній Україні – Державним гімном України. Творцем цієї величної мелодії був отець Михайло Вербицький.
Михайло Михайлович Вербицький – священник, композитор.
У нас у кожного своя доля. Так і в пісні. Ось короткий життєпис цього національного славня.
Початок 60-х років ХХ століття характеризується пожвавленням духовного життя в Галичині, зокрема польська молодь була пройнята патріотичним піднесенням. Вони носили «рогатувки», «польські чобітки», емблеми з зображенням білого орла на червоному фоні, співали на своїх зібраннях бойову пісню польських повстанців — „Jeszcze Polska nie zginęła“.
І ось у львівському журналі «Мета» №4, 1863 рік, появився патріотичний вірш поета з Бориспіля поблизу Києва – Павла Чубинського – «Ще не вмерла Україна».
Ця патріотична пісня немов веселка поєднала наддніпрянців із галичанами: «Заспіває наш брат за Дунаєм або під Полтавою, а у Львові і в Бескидах голос лунає. Застогне Галицька Русь під Карпатами, а понад Дніпром у людей серце болить», так писав 1863 року Пантелемон Куліш у листі до редактора Львівської газети «Слово».
Статтю підготувала бібліотекар