Корольов – українець, який побудував міст між землею і космосом

«Те, що здавалося нездійсненним протягом століть, що ще вчора було лише сміливою мрією, сьогодні стає реальним завданням, а завтра — звершенням. Не існує перепон для людської думки!».

С.П. Корольов

19035До 1914 року Сергій Корольов виховувався у купецькому домі бабусі у місті Ніжині, в оточенні дорослих. Саме тут у 1913 році він вперше в житті побачив у небі літака, це був показовий політ відомого льотчика С.Уточкіна.
Вищу освіту починає здобувати у Київському політехнічному інституті на відділенні аеромеханіки у 1924 році. Батьки цього року їдуть для постійного проживання у Москву і Сергій заробляє власною працею на проживання. З групою студентів конструює учбові планери, а з 1926 року продовжує навчання в Московському технічному училищі, одночасно працюючи на авіазаводі. Закінчує школу червоних пілотів і в цей час конструює, будує свої перші планери, які зробили його відомим інженером-конструктором.
У 1913 році на УП Всесоюзному зльоті планеристів на планері конструкції С.П.Корольов СК-3 «Красная звезда» вперше у світі в історії повітроплавання на безмоторному льотному апараті була тричі виконана «Петля Нестерова». З цього часу про нього стали писати і говорити як про талановитого конструктора.
Дипломною роботою був легкомоторний літак СК-4, керував дипломним проектом С.Корольова А.М.Туполев. У 1930 році С.Корольов одержав диплом інженера-механіка і почав працювати на авіазаводі, виконуючи обов’язки старшого інженера ЦАП (Центрального аерогідродинамічного інституту).
У 1927-30 рр. в інженерних авіаційних колах виношувалася ідея створення реактивного двигуна. Прихильники використання принципу реактивного руху сконцентрувалися у двох організаціях: Ленінградській газодинамічній лабораторії (ГДЛ) та Московській групі вивчення реактивного руху (ГВРЗ). З серпня 1931 р. МГВРР починає фінансувати управління військових винаходів РСЧА. С.Корольов спочатку одержує звання голови техради ГВРР, а з 14 липня 1932 року призначається начальником ГВРР і всі зусилля спрямовує на те, щоб розширити вплив ГВРР на всі роботи по ракетній техніці, орієнтуючи громадську думку на необхідність створення Реактивного Інституту.
17 серпня 1933 року відбувся перший успішний запуск ракети на рідкому пальному, політ тривав 18 секунд. ГВРР проіснувала лише 1,5 роки, але її вклад у розвиток ракетної техніки неможливо переоцінити.
Наказом Реввійськради № 0113 від 21 вересня 1933 року, а потім постановою № 104 Ради Праці і Оборони від 31 жовтня 1933 року був створений Реактивний Інститут шляхом об’єднання ГДЛ та ГВРР. С.П.Корольова призначили заступником начальника Інституту.
Два важливих досягнення, що відносяться до цього періоду, наблизили країну до польоту людини в заатмосферний простір: створення пілотованого ракетоплану конструкції С.Корольова з двигуном, розробленим групою під керівництвом В.П.Глушка.
З 31 березня по 6 квітня 1934 року С.Корольов бере участь у роботі Всесоюзної конференції по вивченню стратосфери і виступає -з доповіддю – «Політ реактивних апаратів у стратосфері». Незабаром після конференції вийшла у світ книга С.Корольова «ракетний політ у стратосфері».
У результаті конфліктної ситуації в РНДІ С.Корольов переходить на посаду старшого інженера. Займається створенням ракети Р-6, 5 травня 1934 року відбувається її успішний пуск, пуск першої в СРСР некерованої крилатої ракети з рідинним реактивним двигуном.
Стало очевидним, що без автоматичного управління розвиток крилатих ракет неможливий.
Поглиблюється конфлікт з керівництвом Інституту, яке пропонує скоротити роботи по автоматах у зв’язку з їх великою вартістю і нестачею коштів. С.Корольов відстоює свої позиції по автоматизації і розробляє проект крилатої ракети 212, потім – 216, 312. Лише протягом березня 1937 року було проведено 19 випробувань. При стендових випробуваннях ракети 29 травня 1938 року стався вибух і Корольов був поранений. 27 червня 1938 року його заарештували, у вересні був винесений вирок: 10 років позбавлення свободи та конфіскація майна. 13 червня 1939 року вирок відмінили і справу направили в НКВС на дослідування. 2 березня 1940 року С.Корольов повернувся до Москви з табора Мульдяк на Колимі. 10 липня 1940 року Особлива нарада при НКВС засудила його до 8 років виправно-трудових таборів.
У вересні 1940 року вирок було переглянуто і визначено відбуття ув’язнення у спецрозділі НКВС (м.Казань), де Корольов міг працювати за спеціальністю у КБ, яким керував ув’язнений А.М.Туполев. С.Корольов розробляє проект винищувача-перехоплювача, а з 1943 до 1945 року працює над реактивними прискорювачами для літаків. 12 травня 1945 року під час випробувань стався вибух, С.Корольов обпалив слизисту оболонку очей. У 1944 році звільнений від ув’язнення. У 1945 році – нагороджений орденом «Знак Пошани».
8 вересня 1945 року С.П.Корольов у складі групи спеціалістів виїхав у Німеччину. Його призначили головним інженером Інституту, створеного для вивчення і узагальнення досвіду створення ракет дальнього радіусу дії. Повернувся з Німеччини на посаді Головного конструктора ракет дальньої дії (призначення на посаду відбулося 9 серпня 1946 року) У 1947 року обирається членом-кореспондентом Академії артилерійських наук. Займається удосконаленням висотних геофізичних ракет, читає курс лекцій в МВТУ імені Баумана. В цей час бере участь у роботі комісії по дослідженню верхніх шарів атмосфери, створеної при Президії АН СРСР.
У 1953 році вступає до лав КПРС, обирається членом-кореспондентом АН СРСР. 1954 рік – звертається з листом у ЦК КПРС з пропозицією про створення та запуск штучного супутника Землі. 1955 рік – керує розробкою перших зразків космічних літальних апаратів, бере участь у будівництві наземних випробувальних служб космодрому Байконур як один з його замовників.
У 1956 році удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, керує розробкою та випробуванням нових зразків ракет.
У 1957 році бере участь у польотних випробуваннях створеної під його керівництвом першої у світі міжконтинентальної балістичної ракети, 4 жовтня 1957 року керує запуском першого у світі штучного супутника Землі. Нагороджений Ленінською премією.
У 1958 році обирається академіком АН СРСР, згодом – членом Президії АН СРСР. Бере активну участь у підготовці і запуску 3-го штучного супутника Землі.
У 1959 році С.П.Корольов бере участь у підготовці і запуску автоматичних міжпланетних станцій «Луна-1», «Луна-2», «Луна-3». Станція «Луна-3» передала фотознімки невидимо: для Землі зворотної сторони Місяця. Одночасно інтенсивно працює над створенням перших зразків космічних кораблів. Обирається делегатом і бере участь у роботі ХХІ з’їзду КПРС.
У 1960 році затвердив основні положення по створенню першого пілотованого космічного корабля, спроектованого за його ініціативою і під його керівництвом. Зустрічається з першим загоном льотчиків-космонавтів та бере участь у польотних випробуваннях перших кораблів-супутників.
Як член Державної комісії і технічний керівник здійснює 12 квітня 1961 року запуск першого у світі пілотованого космічного корабля з Ю.Гагаріним на борту.
У 1961-1965 роках здійснює керівництво стартами КК «Восток-2,3,4,5,6». У 1964 році готує до польоту та бере участь у запуску ракетно-космічної системи «Зонд» для дальніх міжпланетних польотів, здійснює запуски КК нового покоління «Восход-1,2» з виходом людини у відкритий космічний простір. Затверджує проект орбітального комплексу «Союз», підготовленого під його керівництвом. Протягом 1965 року С.П.Корольов тяжко хворіє, але своєї справи не полишив, і відправляє у космос перший штучний супутник зв’язку «Молния-1», керує запуском станції «Луна-5,6» та «Зонд-3», який зробив фотознімки зворотної частини місяця, що залишилася невідомою. Останні старти, у підготовці і здійсненні яких С.П.Корольов бере безпосередню участь – це «Луна-6,7», «Молния», «Венера-2», готує до польоту станції. «Луна-9» з луноходом на борту. Одночасно займається розробкою нового космічного корабля «Союз», робить чорнові ескізи першої орбітальної станції, систематизує матеріал для видання праці по ракетобудуванню та космонавтиці.
Планів у С.П.Корольова було ще багато, але здійснити їх усі вчений не встиг – його не стало 14 січня 1966 року. Похований він на Красній площі у Москві.
За життя Сергій Павлович Корольов був удостоєний багатьох почесних звань і урядових нагород. Не забуто його і після смерті. Ім’я Корольова носять вулиці й заводи, школи і кораблі, вченому встановлено пам’ятники.

Статтю підготувала бібліотекар

Людмила Матуріна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You may use these HTML tags and attributes:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>