Михайло Остроградський

img9Щедра талантами українська земля подарувала людству не тільки чудових співаків, композиторів, письменників, а й визначних математиків,
які внесли значний вклад у світову та європейську науку: Г.Ф. Вороного, М.П. Кравчука, М.В. Остроградського, В.М. Глушкова, М.О. Зарицького, В.Й. Левицького.

Михайло Васильович Остроградський

Видатний український математик Михайло Васильович Остроградський увійшов у золотий фонд науки, залишивши по собі глибокі сліди довгострокового впливу на розвиток математичного аналізу, теорії диференціальних рівнянь, математичної фізики й механіки. Його увага була зосереджена на важливих для того часу проблемах як теоретичного так і практичного спрямування. Дослідження М. В. Остроградського охоплюють усю гамму питань над якими в той час працювали видатні європейські математики, Н. Абель, В. Гамільтон, К. Гаусс, О. Коші, Ж. Лагранж, П. Поплас, С. Пуассон, Ж.-Б. Фур’є та інші.

Родина Остроградських походить із козацької старшини. Народився Михайло Васильович 24 (12) вересня 1801 р. у селі Пашенна Кобеляцького повіту Полтавської губернії. Батько – Василь Іванович – був поміщиком середнього достатку (мав 270 душ кріпосних), дослужився до чину колезького асесора і в 1809 р. пішов у відставку. Мати – Ірина Андріївна Устимович, з родини чиновника, була лагідною та дбайливою господинею. Михайло був четвертою дитиною, мав старшого брата Йосипа та сестер Олену й Марію. У 1809 р. народився брат Андрій. У досить патріархальній сім’ї Остроградських зберігалися звичаї батьків і розмови велись українською мовою. Михайло юність свою проводив у спілкуванні з сільськими ровесниками, жваво сприймаючи ті ж казки та повір’я, що і вони, і надалі на все життя зберіг у собі приязнь та любов до своєї домівки, до рідного краю.
За свідченням біографа, жвавий Мишко ще в ранньому дитинстві виявляв рідкісну спостережливість і природну схильність до виміру якоїсь речі та іграшки. Хлопчику ішов уже 9 рік і треба було готуватися до служби, військової чи цивільної, а першим кроком у цьому напрямку був початок навчання. З цією метою у 1809 р. батько відвіз сина до Полтави.
Полтава того часу була невеликим провінційним, але знаменитим в історичному плані містом, на околицях якого відбулась відома битва із шведами. У 1802 р. була заснована Полтавська губернія і відтоді місто стало досить інтенсивно розбудовуватись. У лютому 1808 р. тут була відкрита гімназія й одночасно будинок “для виховання бідних дворян”, своєрідна школа-інтернат. Виховною роботою тут займались помічники директора, названі наглядачами. Серед них у роки навчання Миколи Остроградського був відомий український письменник І.П. Котляревський, майор у відставці. Він щиро піклувався покращенням побуту своїх вихованців та влаштовував для них додаткові заняття з військової справи, креслення, танців. Тут Мишко жив та навчався один рік.
У той же час, за старим звичаєм російських дворян, майбутнього математика 1809 р. записали на службу до канцелярії полтавського цивільного губернатора у чині губернського регістратора. Далі (у 1812 р.) його перемістили до Роменської, а трохи пізніше – до Полтавської поштової контори. Тут його скоро підвищили до чину колезького регістратора і він там числився до березня 1815 р.
У 1820 році майбутній вчений відмінно склав іспити за університетський курс. Ім’я М.В.Остроградського серед кращих було згадано на урочистих зборах університету, і ректор Т.Ф.Осиповський запропонував присвоїти йому вчений ступінь кандидата, керуючись новим положенням (1819) про присудження наукових ступенів. Ця пропозиція не знайшла підтримки у частини професури, почалося цькування Т. Ф.Осиповського і М. В.Остроградського, яке закінчилося прямим доносом А. І. Дудровича попечителю Харківського учбового округу З. Я. Карнєєву. Потім ще були скарги, листи. Врешті-решт Т.Ф.Осиповського було знято з посади ректора і незабаром звільнено з Харківського університету. За розпорядженням Міністерства народної освіти М. В.Остроградському не надали ступеня кандидата наук і відібрали у нього атестат, що був виданий у 1818 році. Таким чином, після чотирьох років, проведених у Харківському університеті, майбутній вчений, чий талант був помічений вже тоді, залишився без документів про його закінчення, хоча склав усі потрібні для цього іспити.
У 1828 році М. В.Остроградський повернувся до Росії. Царський уряд з підозрою поставився до молодого вченого, який прибув із Франції – його було взято під нагляд поліції. Однак не влада визначала ставлення до М. В. Остроградського наукової спільноти. Російські вчені швидко оцінили його визначний талант, а слава М. В. Остроградського як талановитого математика затвердилась досить міцно. Завдяки блискучим відгукам французьких вчених і трьом “мемуарам”, що він представив після повернення до Імператорської Академії наук у Петербурзі, М.В.Остроградський у грудні 1829 року був обраний ад’юнктом з прикладної математики Імператорської Академії наук. Так почалася його плідна робота в Академії наук та педагогічна діяльність.
Восени 1828 року Остроградський почав читати лекції в Морському кадетському корпусі, а у 1829 році – публічний курс небесної механіки в Академії наук. За наукові праці у галузі математики і механіки М. В. Остроградський 11 серпня 1830 року одержав звання екстраординарного академіка, а 21 грудня 1831 року йому було присвоєно звання ординарного академіка Імператорської Академії наук. У столиці М. В. Остроградський підтримував приязні стосунки з В. А. Жуковським, О.С.Пушкіним, Т. Г. Шевченком, В. Я.Буняковським, П. Л. Чебишевим, Б.С.Якобі, І.Ф.Крузенштерном, М.І.Пироговим, С. С.Гулаком-Артемовським та багатьма іншими представниками науки і культури. Т. Г. Шевченко згадав про М. В. Остроградського у своєму “Щоденнику”.

М.В. Остроградський та Т.Г. Шевченко

«Лише думки світло, не сковане числом, освітить тайни і досягне правди»
Ці рядки присвятив Т.Г. Шевченко М.В. Остроградському

Мешкаючи в Петербурзі, Михайло Васильович Остроградський входив до кола друзів українського генія Тараса Шевченка.. Познайомив їх у 1837 році Жуковський і відтоді їх єднала щира дружба, Тарас Шевченко виявив себе не тільки геніальним поетом. Він цікавився і суспільними науками, й точними — астрономією, математикою і фізикою. Під час навчання в Петербурзькій Академії мистецтв Шевченко відвідував лекції Остроградського. Про це він згадує у повісті «Художник» (1861): «Я лично знал гениального математика нашего Остроградского (а математики вообще люди неувлекающееся), с которым мне случалось несколько раз обедать вместе…» В «Журналі» 1857 року також є згадка про їхні приязні стосунки: «От Н.Д. Серова мы с Семеном (тобто Гулаком-Артемовським) переехали к М.В. Остроградскому. Великий математик принял меня с распростертыми обьятиями, как земляка и как надолго отлучившегося своел семьянина. Спасибо ему. Остроградский с семейством едет на лето в Малороссию. Принял бы, говорит, и Семена со мной, но боится, что в Полтавской губернии сала не хватит на его довольствие…».Їх єднала любов до рідної землі, її мови, пісні та думки про визволення українського народу, бо й вони обидва зазнали великих утисків з боку царської влади.Повернувшись із заслання, Тарас Шевченко зустрівся з Остроградським, читав свої вірші. По щоках в обох текли сльози і Тарас Григорович мовив до господаря: «Дайте волю своїм кріпакам, Михайло Васильовичу». «Я вже це вирішив», – була відповідь.У грудні 1860 року Т.Г. Шевченко добився цензурного дозволу на 10 000 (десять тисяч) примірників свого «Південно-руського букваря», одна сторінка якого була відведена математиці – лише лічба та таблиця множення. Рукопис букваря бачив М.В. Остроградський. Годинами просиджував Остроградський біля хворого поета. Розумів: катастрофа неминуча. Смерть Шевченка, розправа в Росії над освіченими людьми, особиста невлаштованість — все це боляче ранило душу. Михайло Остроградський вирішує їхати в Україну, виконати заповіт перед Поетом – відпустити кріпаків на волю і присвятити своє життя освітянській роботі, вихованню дітей. «Нудьга, – говорив він, – це найнебезпечніша отрута», «людину воднораз трудно вивести із стану лінивства, неробства, самовдоволення і майже повної байдужості».

Видатні дослідження Остроградського у галузі механіки, математичного аналізу, багаторічна плідна педагогічна діяльність і створення найпередовішої наукової школи принесли йому заслужену славу найвидатнішого математика свого часу. Слава М. В. Остроградського в Росії була такою великою, що коли молоді люди виїжджали вчитися, то, бажаючи висловити найкращі побажання, рідні й друзі проводжали їх словами:«Ставай Остроградським».
М. В. Остроградський брав дієву участь у роботі різноманітних комісій Академії наук: з введення григоріанського календаря в Росії та з астрономічного визначення міст імперії, з дослідження можливості застосування електромагнетизму для руху суден за способом, що був запропонований Б. С. Якобі, з введення в Росії десяткової системи мір та ін.
Видатні заслуги М. В. Остроградського в галузі науки були визнані усіма вченими світу. Його було обрано академіком Імператорської Академії наук у Петербурзі і почесним доктором Віленського і Гельсінгфорського університетів, у 1834 році – членом Американської, у 1841 році – Туринської, у 1853 році – Римської та у 1856 році – членом – кореспондентом Паризької академій наук. Він був нагороджений орденами Св. Анни І ступеня і Св. Володимира ІІ ступеня. У 1859/1860 навчальному році Харківський університет також обрав його своїм почесним членом.
М. В. Остроградський був прекрасним педагогом. Вищі спеціальні навчальні заклади столиці вважали за честь мати його у себе професором. Ще у 1828 році він приступив до викладання у Морському кадетському корпусі. У 1830 році працював в Інституті корпусу інженерів шляхів сполучення, з 1832 року – у Головному педагогічному інституті. У 1840 році М. В. Остроградський був залучений до викладацької роботи у Головному інженерному і Артилерійському училищах. Багато років він був головним спостерігачем за викладанням математики у військових навчальних закладах Росії. М. В. Остроградський був автором багатьох підручників, навчальних посібників, програм, курсів лекцій, написаних на високому науковому рівні.
Один із засновників петербурзької математичної школи, М. В. Остроградський був передовим ученим, що стояв на позиціях природничо-наукового матеріалізму, критерієм цінності і важливості математичного дослідження для нього завжди була практика. Багато учнів М. В. Остроградського уславили вітчизняну науку. Ось лише кілька імен його безпосередніх учнів, які залишили глибокий слід в інженерних науках або у розвитку передових технічних ідей, багато зробили для будівельної справи, артилерії, механіки, математики, педагогіки, балістики, фортифікації: В. І. Беренц, М. С. Будаєв, І. О.Вишнеградський, Д. І. Журавський, С. В. Кербедзь, П. Л. Лавров, О.Ф.Можайський, В. А.Панаєв, Г. Є. Паукер, М. П. Петров, Є. Ф. Сабінін, П.І.Собко, І.Д.Соколов, В.Н. Шкляревич. Прожив М. В. Остроградський трохи більше 60 років. Влітку 1861 року вчений поїхав у своє село Генералівку (Довге) Кобеляцького повіту Полтавської губернії. Там у серпні тяжко захворів. Після операції він вирішив поїхати до Харкова на консультацію з кращими лікарями. Але дорога втомила хворого, і він зупинився в Полтаві у друзів. Тут 20 грудня 1861 року він і помер від паралічу легенів. Похований М. В. Остроградський був у селі Пашенному, у родинному склепі.

Статтю підготувала бібліотекар

Людмила Матуріна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You may use these HTML tags and attributes:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>