Володимир Івасюк

1393934981_12_17Володимир Михайлович Івасюк (04.03.1949–22.05.1979) — видатний український композитор і поет, один із основоположників української естрадної музики. Є автором ста семи пісень, п’ятдесяти трьох інструментальних творів, музики до двох спектаклів. Був професійним медиком та скрипалем. Чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Мав художній талант, був неординарним живописцем. Також захоплювався фотографією та кінозйомкою.

Трагічно загинув проживши всього 30 років — його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Слідчі органи «зам’яли» справу та оголосили офіційну версію, в яку ніхто не вірить, — самогубство. Загадкові обставини смерті композитора ще й досі не з’ясовані.

Із джерел української народної творчості озивається до нас душа українських пісень, розкривається, немов квітка до сонця, тим самим збагачується наш духовний світ. Особливий радісний та святковий настрій у українців на різдвяні свята, коли колядуючи, бажають один одному добра, злагоди, щастя, єдності, миру.

                          Володимир Івасюк

«Життя, як пісня,  що не віддзвенить»

У Володимира Івасюка були видатний батько й турботлива мати, дві улюблені молодші сестри, десятки друзів і сотні заздрісників. Увійшовши у вищу музичну еліту, він ніколи не входив у який-небудь клан. Автор найпопулярніших українських шлягерів не був навіть членом Спілки композиторів України. Усього 30 років було відпущено Івасюку, щоб стати Великим. Його життя обірвалося, немов натягнута струна – лунко і боляче, зненацька і якось нелогічно…
Коли Володі було 10 років, його ім’я вже гриміло на весь рідний Кицмань, в 15-ть – його популярність одержала чернівецьку прописку, в 20 років про нього говорила вже вся Україна, а ще рік по тому його прийняла Москва. «Червона рута» була визнана кращою піснею 1971-го, а «Водограй» –  1972 років. При Чернівецькій філармонії з’явився вокально-інструментальний ансамбль «Червона рута». У колектив прийшла випускниця музучилища Софія Ротару. Пісні двадцятип’ятирічного Івасюка вперше представляли Україну на фестивалі у Сопоті, і студент Львівської консерваторії став одним із найбільш популярних композиторів у країні.
Смерть наздогнала Володю, коли він робив доленосний для себе перехід від музики естрадної до музики академічної. На жаль, пензель майстра так і завис у повітрі, а зниклі ноти його останніх робіт, немов згорілі рукописи гоголівської другої частини «Мертвих душ», назавжди пішли у невідомість.
Після трагедії 1979 року майже десятиліття ім’я Володимира Івасюка на батьківщині було огорнуто мовчанням. І тільки в 1988-му чернівецьке телебачення програмою «Червона рута» прорвало завісу тиші, і почали з’являтися поодинокі статті, присвячені авторові знаменитої мелодії.
Дивно, але всі ті десять років після смерті Івасюка львівська влада забороняла ставити на його могилі пам’ятник. Його все-таки встановили до 50-ї річниці від дня народження композитора, і відтоді пам’ятник уже тричі переніс акти вандалізму. Комусь дотепер не дає спокою його слава великого Українця.

ivasyuk1А його пісні, усій владі на зло, стали справжнім пам’ятником нерукотворним. Їх продовжують співати і дотепер.

Незважаючи на величезну популярність композитора в народі, компартійна влада у Львові намагалася всіляко перешкоджати його похованню на Личаківському цвинтарі (один партійний керівник прямо в обкомі заявив: «Викиньте Івасюка на задвірки!») Але після тривалих переговорів з родичами міськком партії все-таки дав дозвіл поховати видатного композитора на Личаківському кладовищі. Його другу, поету Ростиславу Братуню наполегливо порекомендували не ходити на похорон. Ростислав Андрійович не міг виконати цю вказівку, і наступного дня виголосив промову над могилою друга. Цього було досить, щоб його зняли з посади голови правління Львівської організації спілки письменників. На довгі роки поет Ростислав Братунь був приречений писати «у стіл».
На похорон Володимира Івасюка прийшли більше десяти тисяч чоловік. Труну несли на руках до самого цвинтаря. Символічно, що цей день прийшовся на 22 травня – дату, коли тіло Тараса Шевченко було перевезено із Петербурга в Канів. Похорони композитора перетворилися на справжню демонстрацію. На могилі були гори квітів і вінків, які міліція викинула в цей же день, а наступного – люди принесли їх іще більше. І так тривало протягом місяця. Це було свого роду актом громадянської непокори. Про цю подію писали вірші й декламували на могилі Івасюка, а також розклеювали на будинках і деревах. Зміст всіх їх полягав у наступному: «Усіх нас не перевішаєте! Усіх не переб’єте!»
Мама Володимира, Софія Іванівна, звернулася до першого секретаря Львівського обкому Компартії України Добрика із проханням дозволити встановити пам’ятник на могилі сина. Але він розгнівався й вигнав її з кабінету. Незабаром хтось розтоптав і підпалив могилу композитора. Акти вандалізму ще неодноразово повторювалися.

За матеріалами сайту www.ivasyuk.org.ua

Обставини вбивства композитора

Після зникнення Івасюка 24 квітня 1979 р. його батьки відразу подали заяву в міліцію, але дієвих заходів вжито не було. Пошуки велися з 27 квітня до 11 травня. Саме тоді була закрита справа розшуку.

Володимира знайшов 18 травня 1979 р. випадковий солдат, котрий, «полюючи на лисиць» (форма навчання радистів), наштовхнувся на напіввисячий-напівстоячий труп людини. Слідство висунуло версію, що Володимир ще не набув душевної рівноваги після лікування у Львівській обласній психіатричній лікарні й покінчив життя самогубством. Версія того, що лікування в стаціонарі проводилося з метою поновлення в числі студентів консерваторії, не розглядалася слідчими. Хворобою можна було аргументувати численні пропуски, але оскільки Володимир мав лише хронічну втому та безсоння, вирішив звернутися до психіатричної лікарні. Івасюк був професійним лікарем, умів симулювати різні симптоми. З часом у історії хвороби: «стан хворого покращується: поступово нормалізується настрій, поліпшується сон, стає фізично сильнішим…». Зрештою Володимир Івасюк отримав потрібний документ: «У цей час стан тов. Івасюка В. М. хороший, і він може приступити до занять у консерваторії».

Слідчі відстоювали формулу «божевільний-самогубець». 4 червня 1979 року ЗМІ передали повідомлення про те, що причиною смерті Володимира Івасюка є самоповішення, чутки про інші обставини смерті є вигадкою. Решті версій уваги не приділялося. До них могли належати: сутичка на вулиці, коли Івасюкові повідривали ґудзики на куртці; люди, котрі розшукували Івасюка в коридорах консерваторії, яких працівники ВНЗ бачили вперше: смерть двох молодих закоханих, котрі були свідками того, як викрали Івасюка: свідчення студентки про зустріч з Володимиром у Рівному 3 травня (за висновками слідчих, він помер 27 квітня).

Після дослідження кори бука, на якому висіло тіло, було встановлено: «Сліди 1, 2, 3, 4 (від зашморгу), 5 могли бути нанесені взуттям самого потерпілого за умови, що останній перед смертю залазив чи намагався залізти на дерево. Вирішити це питання в категоричній формі не є можливим через відсутність якихось індивідуальних ознак». На аналіз віддали одяг Івасюка. Висновок експертів: «На наявних предметах одягу (плащі, піджаку, штанях, трикотажній сорочці та взутті) Івасюка В. М. частин кори, деревини, а також плям зеленого кольору, які б могли походити від поверхні стовбура з місця події, немає…». Проте з часом у висновку судмедексперти зазначили: «Судово-трасологічною експертизою встановлено, що сліди на стовбурі дерева, на гілляці, де висів труп, залишені взуттям Івасюка В. М., коли він залазив на дерево, щоб прив’язати пасок до гілляки».

В убивстві брали участь кадрові офіцери КДБ.

За матеріалами сайту Вікіпедія

Статтю підготувала бібліотекар

Людмила Матуріна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You may use these HTML tags and attributes:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>