Сім стародавніх чудес світу

P101008112

Учасники та організатори виховного заходу “Сім чудес світу”

У бібліотеці ЗОШ №3 два роки тому відбувся виховний захід «Сім чудес світу». Я вирішила створити слайд-шоу з світлин, які передають чудову атмосферу цієї події.

Мета заходу  Розширити кругозір учнів, їх уявлення про культуру Стародавнього світу; познайомити учнів з визнаними чудесами світу; поглибити знання історії Стародавнього світу; розвинути інтерес до вивчення історії; розвинути творчі, пізнавальні та комунікативні здібності учнів; виховати шанобливе ставлення до культурних цінностей, сформувати почуття відповідальності за свою навчальну діяльність та  діяльність команди.
Обладнання Комп’ютер, проектор.
Медіапідтримка Презентація PowerPoint, відеофільм.

Нижче ви зможете коротко ознайомитись з сімома чудесами Стародавнього світу.

Древній світ знав сім класичних чудес. Це були воістину великі твори древніх майстрів, вони вражали уяву сучасників своєю монументальністю і красою. Багато архітектурних споруд різних часів і народів вражали уяву нетільки сучасників, але і нащадків. І тоді говорили: “Це одне із семичудес світу”, віддаючи данину поваги, прославленим чудесам старожитності, признаючи за ними першість і досконалість. Говорили також: “Це восьме чудо світу”, ніби натякаючи на можливість примкнути до чудової сімки.

Колос Родоський

5 Колос РодоськийКолос Родоський — величезна статуя грецького бога Сонця Геліоса, споруджена між 292 та 280 роками до н. е. на вході до гавані острова Родос, Греція, учнем Лісіппа, Харесом із Лондоса. Статуя вважалася одним із Семи Чудес Античного Світу: за час свого існування була вона найвищою статуєю світу, висотою 70 ліктів (31,5 м).

Мавзолей в Галікарнасі

2 Мавзолей у ГалікарнасіЗа давніми переказами, Мавсол був правителем Карії, країни що входила до складу Перської імперії, з 377 по 353 рік до н. е. Столицею області було місто Галікарнас. Мавсол змінив свого батька на посаді повелителя міста і сатрапа провінції. Мавсол одружився на своїй сестрі Артемізії. Набуваючи все більшої могутності, він став задумуватися про гробницю для себе і своєї цариці. На його думку, це повинна була бути надзвичайна гробниця. Мавсол мріяв про величний пам’ятник, який би нагадував світу про його багатство і могутність ще довго після його смерті. Помер Мавсол до закінчення робіт над гробницею, але його вдова продовжувала керувати будівництвом до повного завершення, приблизно в 350 року до н. е. Гробниця була названа мавзолеєм, на ім’я царя, і це слово стало означати всяку значну і величну гробницю.

До будівництва і оздоблення мавзолею були залучені відомі майстри, в тому числі прославлені скульптори Скопас, Бріаксид і Леохар. Останній служив придворним скульптором Александра Македонського, його творчість високо поціновував древньогрецький філософ Платон.

Єгипетські піраміди

3 Єгипедські пірамідиПірамі́да Хео́пса (Хуфу) — найбільша з-поміж єгипетських пірамід, єдине з «Семи див світу», яке збереглося до наших днів. Входить у трійку найвідоміших пірамід на плато Гіза — Хеопса, Хефрена і Мікерина. Піраміда знаходиться на західному березі Нілу, в некрополі міста Гіза і є комплексом стародавніх пам’ятників, які в часиєгипетських фараонів були частиною стародавнього міста Мемфіс (сьогодні частина Великого Каїру). За монументальністю і обробкою вона перевершує всі інші піраміди на території Єгипту.

Сади Семіраміди (Семираміди)

6 Саді СемирамідиЗа древніми переказами, Висячі Сади Семіраміди містилися на східному березі річки Євфрат, приблизно за 50 км від південногоБагдада (Ірак).

Історія створення цього Чуда світу сягає давніх часів. Тоді вавилонський цар Навуходоносор II (605 — 562 р. до н. е.) для боротьби проти головного ворога — Ассирії, війська якої двічі руйнували столицю держави Вавилон, уклав військовий союз з Кнаксаром, царем Мідії. Перемігши, вони розділили територію Ассирії між собою. Військовий союз був зміцнений одруженням Навуходоносора II на дочці мідійського царя Семіраміді (Семираміді).

Запорошений і шумний Вавилон, розташований на голій піщаній рівнині, не радував царицю, яка зросла в гористій і зеленій Мідії. Щоб утішити її, Навуходоносор наказав звести «висячі сади». Зараз найбільш точні відомості про Сади виходять від грецьких істориків, наприклад, від Вероссуса й Діодоруса, але опис Садів досить мізерний. Манускрипти часу Навуходоносора не мають жодних посилань на Висячі Сади, хоча в них дослідники виявили описи палацу міста Вавилона. Навіть історики, які дають докладні описи Висячих Садів, ніколи не бачили їх. Сучасні історики доводять, що коли солдати Олександра Македонського досягли родючої землі Месопотамії і побачили Вавилон, вони були вражені. Після повернення на батьківщину, вони повідомили про дивні сади і дерева в Месопотамії, про палац Навуходоносора, про Вавилонську вежу і зіккурати. Ці оповіді й розпалили уяву поетів і древніх істориків, які змішали всі ці розповіді в одне ціле, щоб зробити одне з семи Чудес Світу. В архітектурному плані Висячі Сади являли собою піраміду, що складалася з чотирьох ярусів — платформ, їх підтримували колони висотою до 25 м. Нижній ярус мав форму неправильного чотирикутника, найбільша сторона якого становила 42 м, найменша — 34 м. Щоб запобігти просочуванню поливної води, поверхню кожної платформи спочатку покривали шаром тростини, змішаної з асфальтом, потім двома шарами цегли, скріпленої гіпсовим розчином, поверх усього укладалися свинцеві плити. На них товстим шаром лежала родюча земля, куди було висаджене насіння різних трав, квітів, чагарників, дерев. Піраміда нагадувала вічно квітучий зелений пагорб. У порожнині однієї з колон вміщувалися труби, по них день і ніч насосами подавалася вода з Євфрату на верхній ярус садів, звідки, стікаючи струмочками і невеликими водоспадами, зрошувала рослини нижніх ярусів. Чудом здавалося дзюрчання води, тінь і прохолода серед дерев, вивезених з далекої Мідії.

331 р. до н. е. війська Олександра Македонського захопили Вавилон. Прославлений полководець зробив місто столицею своєї величезної імперії. Саме тут, в тіні Висячих Садів він помер у 323 р. до н. е. Після смерті Олександра Вавилон поступово прийшов у занепад.

Храм Артеміди

8 Храм АртемідиХрам Артеміди – храм грецької богині Артеміди в місті Ефес, Мала Азія. Одне з Семи чудес стародавнього світу. Руїни храму розташовані поблизу курорту Кушадаси, що на південний захід від Ізміру, на південь від Бурси, на північ від Мармарису і на схід від Памуккале. Хоча заснування храму Артеміди (Артемісіону) належить до 7 сторіччя до н. е., сама споруда була побудована у 450 році до н. е. Будівництво субсидував лідійський цар Крез (Кросус), а проект розробив грецький архітектор Персіфон (Херсіфрон) із Кносса, який почав будівництво, але після його смерті будівництво продовжували його син Метаген, а потім архітектори Пеоніт та Деметрій. Будівлю прикрашали бронзові статуї, створені такими скульпторами, як Фідій, Поліклет, Кресилус і Фрадмон. Херсіфрон запропонував будувати храм, оперезаний подвійним рядом колон, але справа ускладнювалась тим, що поруч не було мармуру. Допоміг випадок:

Пастух Піксодор пас стадо на пагорбах біля Ефеса. Два барана почали бійку, під час якої один з них з розбігу вдарився об скелю, від якої відлетів білий уламок. Коли пастух зрозумів, що в нього в руках мармур він поспішив до міста, де зраділі мешканці міста нагородили його дорогими подарунками.

Храм являв собою прямокутну будівлю із мармуру та дерева довжиною 105 та шириною 51 метр, обнесену з усіх сторін подвійною колонадою із 127 колон висотою 18 метрів. Відомостей про оздоблення храму не збереглося, але відомо що всередені знаходилась облицьована золотомстатуя Артеміди висотою понад 2 м.

Унікальним був сам спосіб побудови храму. Він був зведений на болотистому ґрунті. Незвичність вибору місця пояснювалася прагненням будівельників уникнути руйнування храму внаслідок частих землетрусів і пожеж. На думку архітектора Херсифрона, м’який болотистий ґрунт слугував амортизатором при землетрусах, а щоб запобігти осіданню величезної кам’яної будівлі, було вирішено заповнити котлован сумішшю деревного вугілля і вовни.

 Статуя Зевса

7 Статуя ЗевсаСтатуя Зевса не збереглась донині, проте численні описи в творах древніх істориків, археологічні знахідки (невеликі копії, зображення на монетах) донесли до нас скульптурний образ давньогрецького божества.

Хрисоелефантинна статуя бога заввишки сягала 12 м 40 см. Масивний п’єдестал статуї близько 3,5 метрів висотою прикрашали позолочені фігури, що зображувалиолімпійських богів. На цьому п’єдесталі, який представляв подобу Олімпу, знаходився трон, створений із золота і дорогоцінних каменів з безліччю різних прикрас із слонової кістки і чорного дерева.

Статуя Зевса є виразом світоправлячої могутності і разом батьківської ніжності, представлена сидячи на троні. Оливковий вінок прикрашав голову Громовержця, борода хвилястими пасмами обрамовувала його обличчя, з лівого плеча спадав плащ, що прикривав частину ніг. У лівій руці бог тримав скіпетр, увінчаний орлом, а на простягнутій правій руці стояла богиня Ніка із золота і слонової кістки. Фігура Зевса була виконана з дерева, і на цю основу за допомогою бронзових і залізних цвяхів, спеціальних гачків кріпилися деталі з слонової кістки і золота — така техніка і називається хрисоелефантинною. Обличчя, руки й інші оголені частини тіла виконані зі слонової кістки, волосся і борода, вінок, плащ і сандалі — із золота, очі — з коштовних каменів. Трон виготовили, за одними джерелами, з кедра, за іншими — з чорного дерева і вкрили золотом і слоновою кісткою. Ніжки трону прикрашали фігурки танцюючої Ніки — богині Перемоги. Ручки трону підтримували сфінкси, а його спинку прикрашали Харити — богині краси, дочки Зевса і Гери. Перед п’єдесталом, із зображенням сцени народження Афродіти, був облаштований невеликий басейн, викладений блакитним елевсинським каменем і білим мармуром. Зі слів древньогрецький письменника Павсанія (2 ст. н. е.), він служив для стоку залишків оливкової олії, якою регулярно змащували статую (масло зберігало слонову кістку від розсихання). Світло, що проникало крізь двері темного храму, відбиваючись від гладкої поверхні рідини в басейні, падало на золото одягу Зевса і освітлювало його голову. Мандрівникам, що входили в храм, здавалося, наче сяйво йде від самого лику божества.

Александрійський маяк

4 Александрійський маякАлександрійський маяк — єдине з Семи чудес стародавнього світу, яке несло в собі не тільки архітектурну елегантність, але й практичну функцію. Маяк знаходився на острові Фарос (сьогодні це мис в межах міста Александрія у Єгипті). Він гарантував морякам безпечне повернення у Велику Гавань. Упродовж всього існування маяк був третьою найвищою спорудою на Землі(після пірамід Хеопса та Хафри).

Після завоювання Єгипту у 332 році до н. е. Олександр Македонський вирішив заснувати там нову столицю. Так виникла Александрія.

Місце для нового міста обиралося ретельно. Замість того, щоб заснувати його у дельті Ніла, було обрано район, розташований за двадцять миль на захід, щоб мул і бруд, принесені річкою, не засмічували міську гавань. Південна околиця міста закінчувалася озером Мареотіс. Після того, як був побудований канал між озером і Нілом, місто мало дві гавані: одна для руху по Нілу, інша для середземноморської морської торгівлі. Олександр помер близько 323 року до н.е, і будівництво міста завершувалося Птоломеєм II. За його правління Александрія досягла багатства і процвітання.

Багато дивного і чудового було в цьому місті. Зокрема, тут знаходився відомий Мусейон (Музей-храм муз), де розміщувалися астрономічна обсерваторія, школа, анатомічний театр, майстерня. У різний час в Мусейоні жили і працювали грецькі вчені — творець геометрії Евклід, піонер хірургії Герофіл. Тут дістав освіту і працював Архімед. Багато років тут трудився механік Герон, який побудував перші автомати і написав про них книгу «Театр автоматів».

Мірою розвитку судноплавства, морської торгівлі все гостріше відчувалася потреба у маяку, який серед підводних скель і мілин вказував би суднам безпечний шлях в Александрійську гавань. На східному краї острова Фарос, що лежав у морі на відстані 7 стадій (1290 м) від Александрії, був побудований маяк, який став носити ім’я острова. Зв’язок імені маяка з його з функцією виявився настільки міцним, що слово «Фарос» стало коренем слова «маяк» у багатьох мовах — французькій, італійській, іспанській ірумунській.

 Підготувала бібліотекар

Людмила Матуріна

                                     

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

You may use these HTML tags and attributes:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>