З Днем народження, Ліно Василівно!

“Часом мені здається, що існує якийсь мозковий центр, що працює на самоліквідацію цієї держави, навіть не так руками її ворогів, як зусиллями власних тут ідіотів.”

Ліна Костенко, “Записки українського самашедшого”

Лина-КостенкоЛіна Костенко – перлина сучасної української літератури. Її твори не лише цікаві та влучні, а й глибоко актуальні. Уже багато років вона залишається справжнім борцем з неправдою, показовістю, пристосуванством, а зброя її – твори. Вона вміє зачепити, змусити думати, мріяти та діяти.

Твори Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами. Зокрема, її вірші на польську перекладали Флоріан Неуважний та Лeшек Енґелькінґ.

Сама ж поетеса є авторкою перекладів чеської та польської поезії.

Дитинство

Народилась у родині вчителів.

У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу.

Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.

«Шістдесятник»

Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.

Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім’я поміж визначних майстрів української поезії.

На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за«аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів».

8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.

У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в«самвидаві».

1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.

Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І. Світличного, О. Заливаху, М.Косіва і Б. Гориня.

1968 — написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім’я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».

1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).

Нове століття

Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» 2010 року, мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. прим.; на додруковування додаткового тиражу, за словами директора видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала.

2010 року вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого». Роман викликав великий ажіотаж і тимчасову його нестачу в книгарнях, що привело до появи піратських передруків. Станом на червень 2011 року загальний офіційний тираж роману становив 80 тисяч..

У січні 2011 року Ліна вирушила у тур-презентацію свого першого роман. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, проте не всі охочі змогли туди потрапити, оскільки вже не було місця у залах. Але 9 лютого письменниця перервала свій тур через особисту образу.

Каталізатором такого рішення письменниці стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру – написано в офіційній заяві видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Л.Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій.Зустрічі письменниці з читачами Кривого Рога та Острога були відкладені на невизначений термін, а львівські зустрічі — скасовані

9 квітня 2012 року, в день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства Івана Дзюби. Книга надрукована видавництвом «Либідь»

Відзнаки

  • Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
  • Почесний доктор Львівського національного університету.
  • Почесний доктор Чернівецького національного університету (2002).
  • Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»)
  • Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О.Теліги (2000)
    • Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000).
    • Відмовилась від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!»
    • Відзнака «Золотий письменник України», 2012.
    • В листопаді 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Костенко, Редлиха Шимона та Зеновію Кушпету третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча.

    Влучні висловлювання Ліни Костенко?

    1. Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі.

    2. Жінки довше переживають образу, незалежно від того, вони образили чи їх ображено.

    3. Я тільки не розумію, чому канадський прем’єр-міністр може проїхати до парламенту на ковзанах по замерзлій річці через всю Оттаву, а у нас людей розкидають мало не в кювети, коли їде якесь цабе.

    4. У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна.

    5. А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.

    6. Люди не знають, кого вибирати, бо не можна ж вибрати когось з нікого.

    7. І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.

    8. Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.

    9. Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.

    10. Кожному поколінню сняться свої кошмари.

    11. Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.

    12. У кожного своя пустеля і свої міражі.

    13. Мудрість мужчини – промовчати, коли говорять стихії.

    14. Глобалізація глобалізує всі проблеми, і ні одної не зменшить. Зменшиться тільки роль держав, деякі скотяться по цьому глобусу, як сльоза.

    15. Добре людям, які пробігають повз факти. А я проходжу крізь них.

    16. Сиділи колись за залізною завісою, ловили кожну вісточку зі світу, – інформація була нашою здобиччю. Тепер ми – здобич інформації.

    17. Люди! Давайте зупинимось і візьмемо новий старт. Бо при таких забігах фініш буде фатальний.

    18. …але іноді мені здається, що колись я вийду з дому через вікно, і більше мене ніхто ніде не побачить.

    19. Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що.

    20. Бог з вами, люди. Все до чого ми байдужі, байдуже до нас. Через те ми такі й смертельно самотні.

    Статтю підготувала бібліотекар

    Людмила Матуріна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You may use these HTML tags and attributes:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>