Іван Павло ІІ

Jan_Paweł_II_portret_Z._KotyłłoІван Павло́ ІІ (лат. Ioannes Paulus PP. II, пол. Jan Paweł II, італ. Paolo II; мирське ім’я: Ка́роль Войти́ла, пол. Karol Józef Wojtyła) ( 18 травня 1920, Вадовіце, Польща — 2 квітня 2005, Ватикан) — 264-й Папа Римський. Римо-католицький польський єпископ, єпископ-помічник Кракова, а пізніше архієпископ-митрополит Краківський і кавалер Ордену Білого Орла; 6-й суверенний голова міста-держави Ватикан. Святий Католицької Церкви, канонізований 2014 року.

Іван Павло II перебував на чолі католицької церкви протягом двадцяти шести з половиною років, що є другим за тривалістю понтифікатом після Папи Пія IX, що займав цю посаду 32 роки. Іван Павло II — перший в історії Папа-слов’янин, а також перший Папа-неіталієць з часів голландця Адріана VI, що служив з 1522 по 1523 роки.

Поет і поліглот, також актор, драматург і педагог. Філософ історії, феноменолог, містик й представник християнського персоналізму.

(Із Вікіпедії)

Кароль Юзеф Войтила – народився 18 травня 1920 року в місті Вадовіце у Польщі. Батько, який теж називався Кароль, був поручником і працював у військовій адміністрації. Мати Емілія (дівоче прізвище Качоровська) виховувала дітей і займалася домашнім господарством. Всього у сім’ї було троє дітей.

— Кароль мав старшого брата Едмунда та сестричку, яка померла ще немовлям (більше відомостей про неї не збереглося). Едмунд, старший від Кароля на чотирнадцять років, після закінчення у 1930 р. медичного факультету Ягеллонського університету, працював лікарем у м. Бєльсько-Бяла і під час епідемії скарлатини помер, заразившись від своїх пацієнтів.

Дитинство у Кароля було важким: коли йому виповнилося заледве дев’ять років, померла мати, і тому сім’я харчувалася або у сусідів, або в дешевій їдальні. Доводилося сутужно… Проте хлопець добре вчився і ріс приязним та товариським. Навчаючись у загальноосвітній школі, Кароль разом з батьком та групою однокласників вперше взяв участь у паломництві на Ясну Гору в Ченстохові. Батько виховував його у релігійному дусі, і він швидко став міністрантом.

Після закінчення школи 1930 року Кароль вступив до гімназії. Хлопець одразу звернув на себе увагу чудовими успіхами з усіх предметів. Він наполегливо вивчав іноземні мови, особливо латинську та грецьку. Однокурсники згадують, що Кароль був дуже побожним і багато часу приділяв молитві — знаходив час для розмови з Богом навіть на перервах. Хлопець брав активну участь у житті парафії і був багаторічним головою Товариства Пресвятої Діви Марії. Тоді ж Кароль захопився театральним мистецтвом. Він почав вчащати до аматорського театру, який виконував здебільшого спектаклі грецьких та польських класиків. Окрім того, хлопець прекрасно декламував літературні твори, отож побував на багатьох конкурсах.

1938 року Кароль Войтила складає “на відмінно” випускні іспити і разом з батьком переїжджає до Кракова. Цього ж року розпочинає студіювання на факультеті філософії Ягеллонського університету. Здібний юнак не тільки добре навчається, але й охоче бере участь у авторських вечорах літераторів-початківців. Юнак захопився поезією, і з-під його пера виходять Бескидські балади”, а згодом — поема “Давид — ренесансний псалтир”, присвячена пам’яті матері. Не забував він і про театр. Спектаклі за участю Кароля мали непоганий успіх.

Та мирне життя незабаром скінчилося. 1 вересня 1939 року розпочалася II Світова війна. Вся країна була у вогні, і Кароля разом з батьком теж не оминула доля біженців. Вони покинули Краків та пішки дійшли аж під Сан. Невдовзі знову довелося повернутися до Кракова, і Кароль записався на другий курс факультету філософії та польської філології. Проте через місяць гестапо заарештувало багатьох професорів, і навчання на цьому припинилося. За кілька місяців Кароль нарешті влаштовується на роботу: спочатку кур’єром у магазині, а з кінця 1940 до 1944 року працює робітником на фабриці Solvay у Кракові (на печатках у каменоломнях, пізніше — в цехах фабрики). Після роботи таємно продовжує грати у спектаклях, знайомиться з багатьма провідними акторами того часу. Літературу теж не залишає: пише драми “Йов” та “Ієремія” за біблійним сюжетом.

І ось Кароля чекає нове випробування — 1941 року помирає 62-річний батько. Юнак дуже важко пережив його смерть. З 1942 по 1944 рр. Кароль таємно вивчає богослов’я в Краківській семінарії і 9 листопада 1944 року отримує нижчі свячення з рук майбутнього кардинала Адама Стефана Сапеги. З того часу переховується від гітлерівців, бо не один раз вони намагалися вивезти семінаристів до концентраційного табору, кількох навіть розстріляли. Після війни Кароль продовжує навчання на факультеті богослов’я і 1 листопада 1946 року отримує священиче рукоположення. На першій святій Месі були присутні всі його друзі по театру. Кароль думав працювати на Батьківщині, проте Боже провидіння розпорядилося по-іншому…

Через кілька днів здібного священика скеровують на навчання до Риму, і через два роки інтенсивних студій він здобуває докторський ступінь з богослов’я. Незабаром Кароля призначають вікарієм парафії с. Нєговіци, неподалік Кракова. Парафіяни до сьогодні згадують завжди гідного священика, який терпеливо вислуховував їх та допомагав у післявоєнній скруті. Кароль Войтила не тільки дбав про релігійне життя своєї парафії, але й організовував із молоддю постановку спектаклів у аматорському театрі. Невдовзі отримує призначення на парафію св. Флоріана у Кракові. Тут навчає студентську молодь релігії, організовує Молитовні групи Живого Розарію, працює в Богословському Товаристві Кракова. Король самотужки опановує нові іноземні мови, поповнює свої знання з філософії та богослов’я. Будучи настільки зайнятим, він все-таки знаходить час для театру й літератури — пише нові поезії та драми. 1950 року опубліковує цикл поезій “Пісня про блиск води”, закінчує драму “Брат нашого Бога”. До речі, у 1997 році за цією драмою відомий польський режисер Кшиштоф Зануссі зняв однойменний фільм. Одночасно Кароль пише наукові праці з філософії та богослов’я, етики й моралі, а у 1954 році отримує професорське звання.

Але Кароль не тільки вміє працювати — він любить і вміє відпочивати. Тепер усьому світові відомі його захоплення: подорожі у гори, гірські лижі, каяки… Власне, під час однієї такої мандрівки з молоддю та колегами на каяках Кароль Войтила отримав звістку про своє призначення єпископом-помічником у Кракові.

Будучи владикою, він пише книгу “Любов і відповідальність”, яка не раз перевидавалась багатьма мовами світу. Одночасно і далі продовжує самотужки вивчати іноземні мови. У 1962-1965 роках єпископ Войтила бере участь у II Ватиканському соборі. Він радо приймає постанови собору і втілює їх у життя.

1 січня 1964 року Кароль Войтила отримує титул архієпископа Краківського. Він активно проповідує у різних містах Польщі, веде радіопередачі з Ватикану.

Одним із пріоритетів його душпастирської праці стає участь мирян у житті Церкви. Хоча діяльність архієпископа мала лише релігійний характер, проте це не подобалось комуністичному режимові: на початку 1967 року архієпископ Кароль Войтила разом із кардиналом Стефаном Вишинським не змогли поїхати на єпископський синод до Риму, оскільки влада ПНР відмовила їм у видачі паспортів.

28 червня 1967 року архиєпископ Кароль Войтила отримує титул кардинала і розпочинає період ще інтенсивнішого служіння Церкві та вірним. Це була нелегка праця, оскільки влада всіма силами перешкоджала Церкві у виконанні її місії. Коли у вересні цього ж року знову відмовлено було у видачі паспорта Стефану Вишинському, кардинал Войтила на знак солідарності також не поїхав до Риму. Наприкінці 60-х років кардинал активно працює в різних Конгрегаціях Римської Курії, публікує свої праці з філософії, моралі, етики й богослов’я в “l’Osservatore Romano” та інших часописах. Кароль Войтила веде діалог з представниками інших віросповідань, відвідує католиків у Канаді, Німеччині, Франції, Австрії та багатьох інших країнах. Виходить у світ нова книга Кароля Войтили “Особа і дія”. Кардинал багато подорожує та багато працює, але все-таки знаходить час на подорожі й… навіть часом грає з молоддю у футбол.

У 1975 році кардинала Войтилу призначено головою Комісії в справі апостольства мирян у Польщі, а також головою Комісії в справах католицького віровчення. Він надалі багато пише, працює на різних кафедрах Католицького Люблінського Університету, подорожує.

І от у вересні 1978 року несподівано помирає недавно обраний Папа Іван Павло І. Кардинал Войтила разом з польськими єпископами їде до Риму на похорон та конклав. А 16 жовтня 1978 року весь світ довідується, що 264-им Папою став Краківський митрополит кардинал Кароль Войтила, який прийняв ім’я Іван Павло II.

Усі свої зусилля Святіший Отець спрямував на втілення заповіді Христа: “Ідіть і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа” (Мт. 28, 19). Ще на початку свого понтифікату Іван Павло II сказав: “Настав час, аби римські єпископи — Папи – стали не тільки наступниками, але й послідовниками святого Петра, який, як відомо, ніколи не сидів спокійно, а весь час перебував у дорозі”.

Новий Папа зламав усі стереотипи: він займається не тільки суто церковними справами, а відкриває Католицьку Церкву для діалогу зі всіма людьми доброї волі. Папа зустрічається з керівниками православних і протестантських Церков, з юдеями та мусульманами, віруючими й невіруючими. Папа пише пастирські листи, енцикліки, працює над новою редакцією католицького катехізису, здійснює місіонерські подорожі… Іван Павло II побував з візитом більше, ніж у 200 країнах п’яти континентів. Загальна відстань його подорожей становить понад 1000000 кілометрів. Подумати тільки: Папа зміг обігнути земну кулю більше 25 разів !!!

Іван Павло II багато працює. Його робочий день триває 17 годин. Папа проводить аудієнції, канонізує та беатифікує, звершує Богослужіння, зустрічається з вірними: єпископами, священиками, молоддю, сім’ями… Але напружену працю перервала трагедія — 13 травня 1981 року на площі св. Петра в Римі на Папу здійснено замах: Алі Аджа стріляв у Святішого Отця. Весь світ переживав і молився — поранення було досить небезпечне, але після важкої операції Іван Павло II одужав. “Це було чудо, — сказав Папа, — і я знаю, кому я повинен бути вдячним. Одна рука тримала пістолет, але керувала кулею інша”. Після лікарні Папа зустрівся у в’язниці з Алі Аджею і простив йому.

Пройшовши довгий курс реабілітації, Іван Павло II і далі інтенсивно працює. Він веде діалог там, де тривають воєнні конфлікти (Балкани, Ближній Схід, Перська затока), зустрічається з хворими, допомагає країнам, які потерпають від голоду та стихійних лих. У 1994 році американський часопис “Time” оголосив Папу людиною року.

Після падіння комунізму Папа відвідує постсоціалістичні держави Східної Європи, в тому числі й колишні республіки Радянського Союзу: Литву, Латвію, Естонію, нещодавно — Грузію.

І ось віруючі нашої Батьківщини теж дочекалися достойного гостя, про приїзд якого так давно просили Господа Бога: 23 — 27 червня 2001 року Іван Павло II відвідав з візитом Україну. Він прийшов не для того, щоб правити — він прийшов служити, не наказувати — а молитися, не вивищувати себе — а обнадіювати інших. Він прагнув всім людям, незалежно від мови, народності та віросповідання, нагадати про духовні цінності, від яких залежить розквіт і добробут суспільства.

13728898_1114163658645286_6580196508345049030_n

2 квітня 2005 р. Іван Павло II помер від септичного шоку та серцево-судинного колапсу. Про це говориться у свідоцтві про смерть, підписаній доктором Ренато Буццонетті, главою Дирекції охорони здоров’я та гігієни Держави Ватикан.

Папа Римський Іван Павло ІІ пішов у засвіти за 7 хвилин до вечірньої молитви, яка за ватиканським порядком денним припадає на 22.45. Перебуваючи у свідомості, він, як стверджують люди з його найближчого оточення, спробував зробити прощальний жест у бік площі Святого Петра, де чатували десятки тисяч вірних.

Прощання з папою римським Іваном Павлом II і його похорон стали наймасовішою церемоніальною подією в історії людства. 300 тисяч осіб були присутні на траурній літургії, 4 млн паломників проводили намісника Святого Петра з життя земного в життя вічне (з них більше мільйона склали поляки); понад мільярд віруючих, що належать до різних християнських конфесій і які сповідують різні релігії, молилися за упокій його душі; 2 млрд глядачів стежили за церемонією у прямому ефірі.

На похорон понтифіка з’їхалися понад 100 глав держав та урядів — 11 монархів, 70 президентів і прем’єр-міністрів, кілька керівників міжнародних організацій, у тому числі Генеральний секретар ООН Кофі Аннан. І ще близько двох тисяч членів різних делегацій — всього з 176 країн. Україну представляв президент Віктор Ющенко.

Церемонія похорону папи Івана Павла II, що відбулася 8 квітня 2005 у Ватиканському Соборі Святого Петра, була заснована на літургійних текстах і положеннях апостольської конституції, затвердженої Іваном Павлом II у 1996 році.

У ніч на 8 квітня було припинено доступ віруючих у собор Святого Петра, і тіло Івана Павла II помістили в кипарисову труну (за переказами, з цього дерева був виготовлений хрест, на якому розп’яли Ісуса Христа) — перша з трьох належних понтифіку при похованні трун (дві інші — цинкова й соснова). Перед закриттям віка труни особу Івана Павла II було накрито спеціальним шматком білого шовку. За традицією в труну поклали шкіряний мішечок з монетами, випущеними за роки понтифікату Івана Павла II, і металевий пенал з сувоєм, що містить життєпис Івана Павла II.

Після молитви труну перенесли на паперть перед фасадом собору Святого Петра, де о 10 годині ранку кардинали відслужили заупокійну месу. Траурну службу вів Йозеф Ратцингер, декан Колегії кардиналів, префект Конґрегації доктрини віри. Літургія йшла на латині, однак окремі місця читалися іспанською, англійською, французькою, а також на суахілі, польською, німецькою та португальською мовами. Східні патріархи відспівували папу по-грецьки. Серед них також був присутній голова Української Греко-Католицької Церкви кардинал Любомир Гузар.

По закінченні церемонії прощання тіло Івана Павла II було перенесено в грот базиліки (собору) святого Петра. Іван Павло II похований поруч з мощами святого апостола Петра, у польській капелі (каплиці) Матері Божої Ченстоховської, святої покровительки Польщі, неподалік від каплиці творців слов’янського алфавіту святих Кирила і Мефодія, у першій могилі папи Івана XXIII, прах якого у зв’язку з його канонізацією в 2000 році був перенесений з крипти собору Святого Петра в сам собор. Капела Матері Божої Ченстоховської в 1982 році за наполяганням Івана Павла II була відреставрована, прикрашена іконою Святої Діви Марії та зображеннями польських святих.

  Див. Визначні постаті Польщі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You may use these HTML tags and attributes:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>