Літературна творчість учнів нашої школи (Всеукраїнський місячник шкільних бібліотек “В НАС ЄДИНА МЕТА – УКРАЇНА СВЯТА, НЕЗДОЛАННА НІКИМ І НІКОЛИ”)

Літературна творчість учнів нашої школи

 

Всеукраїнський місячник шкільних бібліотек “В НАС ЄДИНА МЕТА – УКРАЇНА СВЯТА, НЕЗДОЛАННА НІКИМ І НІКОЛИ”

Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.

Ліна Костенко 

Поезії наших дітей допоможуть зберегти і пронести крізь час реальні відчуття, емоції, описи подій, які відбуваються під час російсько-української війни.

У кожному вірші особисті переживання дітей, кожен вірш, кожен рядок, кожне слово – це частина УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ.

У воєнний час особливо важливо дати дітям висловити все, що у них на серці.

Після нашої перемоги майбутні покоління мають пам’ятати, крізь що ми пройшли, та надихнутись  відвагою і героїчною боротьбою.

Ми зібрали нову добірку віршів, написаних з 24.02.2022 від учениць різних класів нашої школи.

Все буде Україна!💙💛

 

Шкільний бібліотекар

Матуріна Людмила Григорівна

ВІЙНА ОЧИМА ДІТЕЙ

Не квітне вишня
Не квітне вишня, пташка не співає
Снує над світом темна пелена,
У нашому Шевченковому краю
Уже роками йде страшна війна.
Квітучі трави до землі припали,
Сади зелені пусткою стоять,
Нещадні руки гілки поламали,
Іде війна, уламки куль летять…
Вона вогнями землю огортає,
Окопи риє, спалює траву,
На всю країну руки простягає,
Ховає сонце й неба синяву.
Крокує поруч, косить невблаганно,
Літопис новий пише у віки,
Жорстоким оком водить, споглядає,
Країни цвіт кидає в бур’яни.
Щовечора молитву я читаю
В молитві прошу Бога щиро я,
Щоб з нашого лелекового краю
Пішла назавжди ця страшна війна.

 

Ми з тобою козацької крові
Ми уміємо щиро любити
Нашу неньку – Вкраїну святу,
Ми без правди не можемо жити,
Бо неправда не здійснить мету.
Ми уміємо сонцю радіти
І долати тернисті шляхи,
Бо усі ми Шевченкові діти
України дочки і сини!
Наші предки за волю і славу
У степах від мечів полягли,
Бо свою захищали державу,
Щоб онуки у мирі жили.
Ми з тобою козацької крові,
Ми живемо на вільній землі
І не треба нам іншої долі,
Ми вклоняємось, Ненько, Тобі!

Юліана Нірода

Війна
В Україні війна йде,
А за вікном сніг падає
Пролетіла вже весна …
Україна – ненька люба,
Зажурилася вона…

І народ страждає через цю війну,
Діточки ридають, старики вмирають…
Та наші бійці до останнього нас захищають.
Слава ЗСУ!

……
Каже ця росія, що рятує нас
А чи нам це треба?
Запитали нас?
Кляті ці тривоги виють повсякчас
І гудуть ракети в небі попри нас.
Люди всі тікають
З рідної землі…
Домівки наші палають в огні.
росія! Пора схаменутися тобі!!!
Ховатись від вас ми не будем
І гасло у нас єсть:
«Ми захищаєм свободу,
землю нашу і честь.
Забирайтесь бездушні орки!
Сила духу у нас є.
Ми положим вас всіх в Україні
Перемога наша прийде!

Прокопенко Марія

 

Братні народи

Ви нам не браття і ніколи ними не були !
Хіба ,,браття” будуть вбивати рідню?
Хіба ,,браття” будуть насилувати мою сестру?
Хіба ,, браття ” розбомблять мою землю?
Хіба ,, браття” розпочнуть війну?
Ми довго терпіли таких ,,братів”
Та сплинув ваш час .
Тепер ми знаєм всю правду про вас

Доля України

Світає…Коник-стрибунець у полі на скрипці грає…
Степи, луги, мальовничі гори –
А над ними веселка наче символ волі:
Розкинула кольори долі.

Ти, моя Україно, ти мій краю, коханий !
Вклоняюся твоїй величі, проте ворогів – море…
Так їх багато, що забули про совість на світі,
А здавалось: ще недавно – друзі навіки.

Та недовго буде ворог втішатись здобутим,
Бо повстали проти горя вкраїнськії люди.
І визволять нашу землю воїни-герої,
І не буде більше роздорів у рідному полі.

Костецька Христина 8-Б кл.

………….

Чому ж усе це відбувається?
Чому земля під ногами підривається?
Чому на очах руйнуються усі надії?
Усі твої досягнення, збереження та мрії?
Чому я повинна тікати з країни?
Зі своєї любої Батьківщини?
Чому усе, що ти будував протягом життя,
Зруйнували, стріляючи навмання?

“Это, вообше то, военная спецоперация,
В людей не стреляют, хватит дезинформации!
Мы ведь пришли вас от власти спасать,
А вы в ответ еще и умудряетесь послать.
А где же вы были 8 лет назад?
Когда так же  бомбили Донбасс?”
Від цього і вуха можуть зів’яти,
Наскільки ж сильно людей можуть зомбувати.
Від цього “спасіння” помирають люди,
Невинні, в котрих були плани на майбутнє.
Стріляють по всіх: по дорослих і дітях,
По пенсіонерах та навіть вагітних.
Відколи мирне населення – воєнний об’єкт?
Чи ми брешем, адже наші слова просто “брєд”?
Ми жили чудово, спокійно та мирно,
Допоки не прийшло довгожданне “спасіння”.
Усі ці 8 років ми не мовчали,
Ми молились, піклувались та про Донбас переживали.
Переживали, бо бомбили його не ми,
Це ваші “рятівники” занесли їм біди.
Держава-агресор тут тільки одна,
Але чомусь ніяк не визнає, що це її вина.

Зараз так багато міст зруйновано,
Вони зрівняли їх з землею без жодного жалю.
Чому ж ми повинні дивитися на ці руїни,
Невинні діти та люди нашої України?
Боротись ми будем за свою свободу,
За нашу землю, за мир та нашу перемогу.

 

Радецька Евеліна 8-Б кл.

 

…………….

Як боязко сидіти в кімнаті,
коли на вулиці війна
й страшні гупання за вікном є не гроза.
Підвал і свічка стали звичкою,
молитись за життя–журба.
Не кожен повернеться звідти,
де є голод, страх і боротьба.
Війна потоптала мої рідні міста,
де був дім–там пустота.
Боролись і будем боротись
за славу, долю й волю,
ми є сильний, незламний народ,
ми отримаємо перемогу.
Все відновиться, але в серці, на жаль,
залишаться глибокі рани,
які не заживлять навіть новесенькі брами.

…………

Я хочу додому…
там, де падає сніг,
там, де чутно ще сміх біля школи,
до хати, де тепло,
де є мама й тато,
там, де немає злих орків і ворогів.
Зараз там пекло й смерть,
герої й зброя,
як страшно там жити сьогодні.
Але я хочу додому,
в той рідний місяць лютий,
де я радісна бігла до школи.
Я не думала про війну або вибухи,
вбивства й підвали,
я раділа кожному слову.
Я ніби не жива й розгублена досі,
не траплялось такого зі мною ніколи.
“Я скоро повернусь”–
сказала востаннє матусі,
стоячи на порозі.
Минає вже місяць і другий.
Вже сім проминуло, а я ще не вдома.
“Я скоро повернусь…”– лунає ще й досі,
бо воля дає перемогу.
Скоро в нашому місті майорітиме прапор не ворога,

а синій з жовтим.

Слишик Олександра

 

Все буде Україна!💙💛

Жовтень, 2022 рік