Лесь Курбас

Олександр-Зенон Степанович Курбас (таке було повне ім’я великого реформатора українського театру) народився 25 лютого 1887 року в місті Самборі, тепер Львівської області, в акторській сім’ї Ванди та Степана Яновичів (Яновичі — сімейний сценічний псевдонім).

Дід, прадід і дядько Леся Курбаса були священиками. Предок роду походив із католицької Литви, проте виховав свого сина як православно- ю українця. Степан Янович, усупереч родинній традиції, обрав для себе геатр — грав у трупі галицького товариства “Руська бесіда”. Згодом став режисером, здійснив постановки творів Франка “Рябина”, “Учитель”, Кам’яна душа”, “Украдене щастя”, де зіграв роль Михайла Гурмана, .і також п’єсу “Саламейський алькальд” П.Кальдерона де ла Барки (пе­реклад Франка під назвою “Війт Заламейський”).

Лесь теж їздив із батьками та їхнім мандрівним театром. Вивчивши весь його репертуар, хлопчик спільно з іншими акторськими дітьми влаштував свій театр. Згодом через нервову хворобу С.Янович змушений пув покинути сцену й повернутися з дітьми до свого батька в село Ста­рий Скалат. У діда була прекрасна бібліотека, тож Лесь багато читав, крім того, він захопився музикою, грав на фортепіано, готувався до всту­пу в гімназію. Вступивши, почав писати худож­ні твори. 1906 року в журналі “Літературно-на­уковий вісник” було надруковано один із них під назвою “У гарячці”. Юнак добре володів польською, німецькою, російською, англій­ською та норвезькою мовами, багато книг чи­тав у оригіналах. Після закінчення гімназії хо­тів навчатися у драматичній школі, та оскільки йому не виділили стипендії, в 1907 році він вступає на філологічний факультет Віденського університету. Проте в 1908-му помирає його батько, й Лесь повертається додому. В 1908— 1910 роках він продовжує здобувати освіту — тепер уже на філософському факультеті Львів­ського університету. Захоплюється мистецтвом, бере участь в аматорських театрах, ставить “Арсена Яворенка” Б.Грінченка, “Ніч під Івана Купала” М.Старицького, водевіль “Псотник” А.Коцебу. Тоді ж Курбас створює власний те­атр при Українській студентській спілці Львів­ського університету, готує постановки, перек­ладає твори з німецької та польської мов на українську. Бореться за викладання україн­ською мовою у Львівському університеті, за шо його звідти невдовзі звільняють. У 1911 році Курбас одержує запрошення стати режисером Гуцульського театру, на лаштунках якого незабаром здійснює постанов­ки “Гуцульський рік”, “Непросте”, “Довбуш”. Він їздить із гастролями по Галичині. Працюючи у трупі театру “Руська бесіда” з такими партне­рами, як К.Рубчакова та В.Юрчак, він має величезний успіх у виставах “Украдене щастя”, “Осіння буря”, “Ой, не ходи, Грицю…”, “Маруся Богуславка”, “Дядя Ваня”.

Джерело.100 найвідоміших українців.

Але почина­ється війна, й Курбаса мобілізують до австро-угорського війська. 1915 року, опинившись у Тернополі, він організовує “Тернопільські театраль­ні вечори”, запросивши М.Бенцаля, Т.Бенцалеву, Н.Горленко, Ф.Лопатинську, М.Чернявську-Костеву, Г.Юрчакову, талановиту молодь. Тут Курбас здійснив близько 30 постановок, серед яких “Наталка Полтавка”, “Сватання на Гончарівці”, “Суєта”, “Назар Стодоля”, “Безталанна”, “Едіп-цар”, “Макбет”. Він навчав акторів грі, рухові, театральній культу­рі, дикції. Саме в цей час на його адресу надійшло запрошення від М.Садовського, який очолював тоді Київський український театр. Працюючи у трупі Садовського, режисер продовжує стежити за своїм тернопільським театром, допомагає йому сво­їми порадами. Лесь Курбас вивчає репертуар київського театру, вживається в нього, читає багато художньої та мис­тецької літератури, уникаючи при тому акторських компаній і застілля. Він мав яскраві фізичні дані, артистичну зовнішність — екстравагантно вдягне­ний, стрункий, вродливий, з великими одухотворе­ними очима, гучним баритоном, імпульсивними ру­хами. На сцені створював яскраві, екзотичні образи, неповторні індивідуальності. Усі, хто знав і бачив Курбаса-актора, відзначали його інтелігентність,ін­те-лектуальність, надзвичайні темперамент і емоцій­ність, що були результатом майстерності.Та не встиг іще сповна розкритися його актор­ський талант, як він уже пішов із театру й організував молодіжну студію, що невдовзі перетвориться на Молодий театр. Кілька років Курбас грав у виставах Молодого театру, Першого державного драматичного театру імені Т.Г.Шевченка, “Кийдрамте”, але займався переважно режисер­ською діяльністю.

У Молодому театрі зібралися неабиякі актори-ентузіасти: С.Бондарчук, П.Самійленко, С.Мануйлович, Й.Шевченко, а згодом Г.Юра, В.Ва­силько, П.Нятко, В.Васильєв, С.Семдор. Працювали вони у приватних приміщеннях. Керівництво студією і театром Лесь Курбас передав худож­ній раді, яка затверджувала репертуар, обирала режисера, враховувала за­явки акторів на ролі. Там же, у Молодому театрі, читалися лекції з історії театру та драматич­ного мистецтва, проводилися заняття з акробатики, фехтування, сценічного руху. Через два роки, восени 1917-го, у приміщенні театру Бергоньє (тепер будинок Театру імені Лесі Українки) Молодий театр відкрив свій перший сезон., робить інсценізацію ліричних віршів і поем. Береться до постановки “Ромео і Джульєтти” В.Шекспіра.

Лесь Курбас цілком поринув у музичне мистецтво: він ставить “Утоп­лену” М.Лисенка. Працює у співдружності з А.Петрицьким, М.Литвинен- ко-Вольгемут, С.Бутовським. Готує оперу С.Монюшка “Галька” разом із художником О.Хвостенком-Хвостовим, балетмейстером М.Мордкіним та диригентом П.Гончаровим; балетну виставу “Мрії” на музику Ф.Шопена, балет на одну дію “Азіаде” І.Гютеля, сам пише лібрето й виступає у вис­таві; працює над оперою “Тарас Бульба” М.Лисенка. Та цим намірам не судилося збутися. Наприкінці серпня 1919 року до Києва вступають вій­ська А.Денікіна. Роботу театрів припинено. Театр імені Т.Г.Шевченка від­новив роботу через кілька місяців. Курбас поставив п’єсу “Танець чинов­ників” Р.Біринського, здійснив інсценізацію “Гайдамаків” Т.Шевченка. Вистава мала надзвичайний успіх. У театрах України і Канади відбулося понад півтори сотні її прем’єр. У 1920 році Курбас заснував Київський драматичний театр (“Кийдрамте”), де поставив “Пошились у дурні” М.Кропивницького, а згодом і “Гайдамаків”, “Молодість”, “Горе брехунові”, “Невольника” М.Кропив­ницького, “Макбет” В.Шекспіра. У травні 1921-го “Кийдрамте” було пере­ведено до Харкова.

Курбас вважав, що театр треба будувати, а керівництво Наркомосу УРСР сподівалося мати театр негайно. Унаслідок цього, через непорозу­міння уже вкотре йому було відмовлено в коштах. Курбас виїхав до Білої Церкви, а через деякий час повернувся до Києва. У 1922—1926 роках він викладав у Музично-драматичному інституті імені М.В.Лисенка, очолю­вав драматичний факультет. Організував наприкінці березня 1922 року студію “Березіль”. Готував зі студійцями вистави: “Цвіркун у запічку” за Ч.Діккенсом, “Мірандоліна” К.Гольдоні, виставу-плакат “Жовтень” та ін. Театр “Березіль” підготував композицію “Рур”, здійснив постановку “Газу II” Г.Кайзера — агітаційну п’єсу, своєрідний гімн індустріалізації. До “Березоля” почали збиратися колишні молодотеатрівці: В.Василь­ко, С.Бондарчук, Г. Ігнатович, П.Долина, Л.Гаккебуш, Р.Нещадименко, Й.Шевченко; прийшли з інших театрів І.Мар’яненко, С.Каргальський, Д.Антонович, О.Сердюк, А.Бучма, Г.Бабіївна. Приходила молодь. Нев­довзі Мистецьке об’єднання “Березіль” (МОБ) уже налічувало 250 чоло­вік. Для молоді були підготовчі курси, так званий Вишкіл. Навчалися і старші. Існувала макетна майстерня для театральних художників. Режи­серську лабораторію очолив Лесь Курбас.

У 1924—1925 роках Лесь Курбас здійснює спроби опанувати специфі­ку кінотворчості. Його запросили до Одеської кінофабрики для постанов­ки фільмів “Шведський сірник”, “Вендета”, “Пригоди Мак-Дональда”, “Арсенальці”.

У 1925 році Лесь Курбас був удостоєний звання народного артиста республіки. А в 1926-му “Березіль” як центральний український драма­тичний театр було переведено до Харкова — її столиці. У Харкові було здійснено постановку “Пролог” (перероблена вистава Напередодні”), поставлено “Саву Чалого” І.Карпенка-Карого, “Король бавиться” В.Гюго, оперету “Мікадо” А.Саллівена та У.Ш.Джілберта, “Яб­луневий полон” Дніпровського, “Бронепоїзд 14-69” Вс.Іванова, “Народ­ного Малахія” М.Куліша. За одинадцять років “Березіль” під керівниц­твом Леся Курбаса поставив сорок п’ять спектаклів, половина з них — це його власні композиції, інсценізації, переробки, переклади. Театральні композиції готували М.Куліш, Ю.Смолич, М.Йогансен, О.Вишня, Ю.Яновський, М. Ірчан, О.Копиленко та інші письменники.

Критика прирівнювала творчість Курбаса до творчості найвідоміших режисерів Європи, а сам він не без гіркоти відзначав, що українцям, на жаль, потрібні порівняння з явищами чужих культур для того, щоб виз­нати своє власне духовне багатство. Лесь Степанович був відданий справі театру настільки, що не поли­шав її навіть після арешту (1933). Вже бувши в’язнем Соловецького конц­табору, він здійснив у 1936—1937 роках постановки п’єс “Весілля Кречинського” О.Сухово-Кобиліна, “Аристократи” М.Погодіна, “Інтервенція” Л.Славіна, “Учень диявола” Б.Шоу. Театр “Березіль” у 1935 році було перейменовано на Харківський укра­їнський драматичний театр імені Т.Г.Шевченка. Вихованці та соратники Леся Курбаса впроваджували й надалі його науку, мистецький смак, гостру образність, масштабність художнього мислення, професіоналізм, стиль мо­нументальності, акторську культуру з її графічною чіткістю малюнка. Курбасівські традиції та мистецькі принципи, уроки новаторського пошуково­го мистецтва продовжували А.Бучма, Д.Мілютенко, Н.Ужвій, О.Сердюк, П.Куманченко, В.Василько, В.Скляренко, Д.Козачківський, С.Бондарчук, Г. Ігнатович, Я.Бортник та багато інших митців у різних театрах України.

Письменники-соратники Курбаса (Ю.Смолич, П.Тичина, М.Бажан, О.Дейч та ін.) у своїх спогадах змальовували образ талановитого творця, наголошуючи на безпідставності звинувачень і наклепів на нього та його театр. Проте у переддень двадцятирічного ювілею радянської влади, З листопада 1937 року, його таки було розстріляно. Реабілітували Леся Кур­баса через 20 років — у 1957-му. Творчість Леся Курбаса досліджують те­атрознавці Ю.Бобошко, М.Лабінський (“Режисер Лесь Курбас”, 1987; “Лесь Курбас. Березіль. Із творчої спадщини”, 1988, та ін.). 1987 року в селі Старий Скалат Підволочиського району Тернопільської області від­крито його меморіальну садибу-музей.

Ім’я Леся Курбаса — назавжди серед плеяди славетних імен світового театрального мистецтва — К.Станіславського, В.Мейєрхольда, К.Марджанішвілі, С.Міхоелса, Є.Вахтангова, С.Ахметелі.

Статтю підготувала бібліотекар

Людмила Матуріна