Година духовної віднови у ЗЗСО №3

Година духовної віднови, присвячена життю та творчості Олени Пчілки, пройшла у 5-х класах нашої школи і, мабуть, залишила певні роздуми після почутого, побаченого у фільмі та емоційно пережитого, адже багато про Олену Пчілку ми не знали.

Адже вона належала до тих «викинутих» українців, яких боялася росія. Україна у великому боргу перед Оленою Пчілкою. Майже нічого не зроблено для увічнення її пам’яті. Чи є в Києві хоча б вулиця її імені? А мав би стояти пам’ятник їй як образу української жінки, — так писав Олесь Гончар у 1992 році.

Ця жінка заслуговує на більше, ніж бути лише матір’ю Лесі Українки. Леся Українка — це дочка геніальної Олени Пчілки. Якби не було в Лесі такої матері, то чи стала б вона для світу Лесею Українкою?

«Діти — це наш дорогий скарб, це наша надія, це наша молода Україна». І від виховання багато залежить: виросте дитина приятелем чи ворогом України.

Учні переглянули фільм про Олену Пчілку, її непримиренність до всього, що є ворожим для українців. Учні декламували поезію, фольклорні твори: лічилки, сміховинки, колискові, похвалянки, забавлянки — усе те, що, мов джерело, б’є чистою водицею, щоб зросити зів’яле коріння нашої ідентичності.

Учні відгадували загадки, декламували поезію Олени Пчілки, а також мали змогу задуматися над її словами: «Ні, не дай, Боже, щоб наш край опинився в повній владі цього племені, особливо страшного для наших безвольних людей. Воно, мов шашіль, сточить нашу країну, засмокче наш люд», — так писала Олена Пчілка, ніби передчуваючи нашу катастрофу.

Тому мусимо відновити власну ідентичність як зброю у боротьбі за нашу державу, мову і національну гідність.